Використання «живої історії» в сучасному музейництві

Анотація

У статті аналізуються приклади використання елементів «живої історії» у сучасному музейництві. Особлива увага приділяється музеям, які пропонують унікальний досвід занурення в минуле. Авторка поставила за мету простежити особливості використання засобів «живої історії» у сучасних музеях, а також їхній вплив на відвідувачів, зростання популярності музейних установ тощо.

Методологія дослідження опирається на принципи історизму, науковості, об’єктивності та системності. Використано як загальнонаукові (аналіз, синтез, узагальнення), так і спеціально-історичні (історико-генетичний й історико-системний) методи.

У статті розглядається діяльність інтерактивного музею «Місто і зброя» в Івано-Франківську, Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби імені Степана Бандери,Музею етнографії Національного заповідника «Давній Галич» у с. Крилос, Меморіального музею тоталітарних режимів «Територія терору», музею «Жива історія» (с. Конопниця Пустомитівського району Львівської області) та інших.

Звернено  увагу  на  те,  що навіть класичні музеї щоразу ширше використовують елементи «живої історії» при роботі з відвідувачами, а особливо з школярами, студентами. Використання копій історичних артефактів, реконструкцій, театралізованих екскурсій, інтерактивних технологій, костюмованих заходів та тематичних фотосесій сприяє створенню ефекту занурення та активної участі відвідувачів у процесі пізнання. На думку авторки, використання елементів «живої історії» дозволяє сучасним музеям не тільки стати ближчими до відвідувачів і залучити ширше коло гостей, а й активно пропагувати історико-культурну спадщину.