Незламна шана: комеморація російсько-української війни очима сумчан

Анотація

Стаття присвячена дослідженню комеморації російсько-української війни як інструменту об’єднання українського народу, зміцнення національної ідентичності та збереження української нації в умовах повномасштабної війни.

На основі аналізу наукових теорій про колективну пам’ять показано, що комеморація – це рухлива, багатогранна соціальна система, яка забезпечує зв’язок між поколіннями, вплітаючи минулий досвід у сучасне життя. Її головна функція полягає в тому, щоб перетворити спільну травму – біль, втрати та страждання, завдані війною, – на міцну основу для майбутньої історичної пам’яті та стійкості нації. Це перетворення горя на силу є ключовим для стійкості та відновлення української нації після сучасної війни.

Доведено, що вшанування пам’яті про події та героїв російсько-української війни є важливим фактором національної ідентичності, який забезпечує єдність поколінь навколо вшанування пам’яті про тих, хто ціною власного життя забезпечив майбутнє нації.

Особлива увага приділена процесам комеморації в прикордонному місті Суми, яке пережило окупацію, постійні обстріли, героїчну оборону та стало прикладом того, як практики вшанування стають невід’ємною частиною щоденної боротьби та опору.

Представлено результати соціологічного опитування мешканців міста Суми щодо їхнього ставлення до вшанування пам’яті про події та героїв війні, його форм та необхідності проведення вже сьогодні, під час бойових дій. Дослідження прагнуло з’ясувати, як сумчани ставляться до пам’ятних ініціатив, чи беруть участь у вшануванні та наскільки вони пов’язують себе з національною історією, яка зараз пишеться.

Емпірично виявлено цікавий парадокс: люди дуже високо цінують і емоційно потребують вшанування пам’яті (більшість вважає це необхідним), але мають низьку обізнаність щодо поняття комеморації. Це показує, що комеморація відбувається на рівні почуттів та інтуїції, випереджаючи наукове обґрунтування.

Зроблено висновок, що сумчанам вшанування дає відчуття незалежності та нескореності, підтверджує їх право на власну історію. Водночас для багатьох містян воно є емоційно важким, здатним викликати важкі спогадами про пережиті ними події. Це вимагає від влади та культурних установ особливої уваги до психологічного бар’єру, запровадження підтримуючих терапевтичних форм вшанування, які б не лише згадували втрати, але й підкреслювали силу духу нації, її стійкість та єдність.