Роль науковців у становленні та розвитку музейної справи у Києві (ХІХ – початок ХХ ст.)

Анотація

У статті розглядається внесок українських науковців у розвиток музейної справи в Києву у період «довгого» ХІХ століття. Українське музейництво в імперський період розвивалося в умовах відсутності власної держави, заборон українського руху та української мови в Російській імперії. В таких умовах величезний внесок у розвиток музейництва зробили науковці – викладачі навчальних закладів, співробітники наукових інституцій, дослідники історії та культури України. З одного боку, українські науковці були серед ініціаторів заснування музейних закладів, надавали експонати для музейних колекцій. З іншого – власне музейні установи, зберігаючи велику кількість експонатів з української історії та культури, надавали можливість науковцям  проводити наукові дослідження. Музеї відігравали важливу роль у популяризації надбань української та світової історико-культурної спадщини, сприяючи формуванню національної самобутності та ідентичності українського народу.

Метою цієї статті є дослідження ролі українських науковців у становленні та розвитку музейної справи в Україні ХІХ –  початку ХХ століття на прикладі вчених, чия наукова та організаційна діяльність була пов’язана з містом Київ.  У статті проаналізовано наукову та організаційну діяльність, пов’язану із музейництвом,  таких видатних вчених, як Володимир Антонович, Василь Данилевич, Вікентій Хвойка, Микола Біляшівський. Зазначено, на конкретних прикладах, що ефективність функціонування музейних установ значною, часто визначальною, мірою визначалася активною участю пов’язаних із ними науковців. Саме вони сприяли започаткування музейних установ, поповненню колекцій, залученню музейних матеріалів до наукових досліджень і формуванню історіографічної традиції українського музейництва. Дослідження доводить, що вивчення історії музейництва через біографічний підхід поглиблює розуміння тенденцій історії українського музейництва ХІХ – початку ХХ ст. Погляд на музейництво крізь призму біографістики та історії науки, відкриває можливості для глибшого осмислення та концептуалізації історії  музейної справи України.