Середньовічна й ранньомодерна історія України у візії Дениса Коренця

Анотація

Актуальність статті зумовлена необхідністю вивчення української історіографічної спадщини першої половини ХХ ст. та аналізу концептуальних підходів до осмислення минулого України. Особливе місце у цьому контексті займають наукові праці Д. Коренця, у яких відображено характерні риси української національної історичної думки вищезазначеного періоду. У розвідці проаналізовано бачення середньовічної та ранньомодерної історії України у працях відомого українського вченого та громадсько-політичного діяча.

Основну увагу у статті зосереджено на інтерпретації автором ключових етапів українського історичного процесу від доби Київської Русі до козацько-гетьманського періоду. Досліджено концептуальні засади історичних поглядів Д. Коренця, показано, що центральне місце у його історичній концепції займала ідея безперервності розвитку українського народу та його державницьких традицій.

Проаналізовано трактування Д. Коренцем періоду Київської Русі як першої форми української державності, охарактеризовано діяльність Володимира Великого та Ярослава Мудрого, яких вчений трактував як творців могутньої державної системи. З’ясовано, що історик особливого значення надавав процесу християнізації Русі, розглядаючи його як важливий цивілізаційний чинник інтеграції українських земель у європейський культурний простір. Водночас Д. Коренець критично оцінював процеси політичної децентралізації та князівських міжусобиць, які, на його думку, стали однією з причин ослаблення Русі.

Наукова новизна статті полягає у тому, що уперше в українській історіографії: проаналізовано погляди Д. Коренеця щодо середньовічної та ранньомодерної історії України; охарактеризовано особливості інтерпретації ученим політичної, культурної та цивілізаційної ролі Київської Русі як першої форми української державності; доведено, що історична концепція історика ґрунтувалася на ідеї спадкоємності державницьких традицій.

Встановлено, що автор надавав особливого значення проблемі української державності та історичної тяглості політичної традиції. У статті також розглянуто історіософські погляди Д. Коренця, проаналізовано особливості поєднання наукового та національно-просвітницького підходів у творчості дослідника. З’ясовано, що праці Дениса Коренця були спрямовані не лише на популяризацію історичних знань, але й на формування української національної свідомості. Наголошено, що історична візія Д. Коренця відображала прагнення українських інтелектуалів обґрунтувати історичну окремішність українського народу. Зроблено висновок про важливе місце праць ученого у розвитку української історіографії першої половини ХХ ст.