Екзистенційно-ідентичнісна реконструкція особистості військовослужбовця як ключовий соціокультурний вимір українського військового капеланства

Автор(и)

  • Іван Богданович Остащук доктор філософських наук, професор, професор кафедри богослов’я, Український гуманітарний інститут, Буча, Україна https://orcid.org/0000-0002-6115-0884
  • Ніла Валеріївна Касьян магістрантка, здобувач вищої освіти міждисциплінарної освітньої програми В7 Релігієзнавство / В8 Богослов’я «Капеланське служіння» Національного університету «Острозька академія», Острог, Україна https://orcid.org/0009-0006-2095-3361
  • Сергій Григорович Криничко здобувач вищої освіти Міждисциплінарної освітньої програми В7 Релігієзнавство/ В8 Богослов’я «Капеланське служіння» Національного університету «Острозька академія», Острог, Україна https://orcid.org/0009-0008-3460-4941

DOI:

https://doi.org/10.5281/zenodo.19914408

Ключові слова:

військове капеланство, екзистенційна реконструкція, ідентичність, моральна травма, духовна стійкість, національні архетипи, Збройні Сили України.

Анотація

У статті здійснено комплексне дослідження українського військового капеланства як одного з базових механізмів екзистенційно-ідентичнісної реконструкції особистості військовослужбовця в умовах дегуманізуючого впливу збройного конфлікту. Капеланство розглянуто не лише як засіб забезпечення релігійних потреб особового складу, а як багатовимірний соціокультурний інститут, що функціонує на перетині пастирського богослов’я, психології травми, соціології ідентичності та практик морально-ціннісної інтеграції. Особливу увагу зосереджено на тому, що в ситуації війни військове капеланство виконує не периферійну, а системоутворювальну функцію, оскільки бере участь у відновленні внутрішньої цілісності особистості, порушеної досвідом насильства, втрати, постійної загрози смерті та руйнуванням звичних нормативних і смислових структур. Обґрунтовано, що бойова реальність спричиняє не лише психоемоційне виснаження, а й глибокі зрушення в системі самосприйняття, морального самовизначення та уявлень про межі допустимого, унаслідок чого постає потреба не тільки в психологічній стабілізації, а й у відновленні екзистенційних основ особистісного буття. Окремий аналітичний акцент зроблено на специфіці української моделі військового капеланства, яка вирізняється інституційною гнучкістю, поліконфесійним характером, адаптивністю до умов фронтової реальності та здатністю інтегрувати глибинні культурні коди українського суспільства. Показано, що ефективність капеланського служіння в Україні зумовлена не лише його релігійною легітимністю, а й укоріненістю в національно значущих архетипних структурах, зокрема образах «Батька», «Матері-України» та «Роду», які забезпечують символічний зв’язок між особистою жертвою військовослужбовця, колективною пам’яттю та уявленням про історичну тяглість національного буття. Зроблено висновок, що українське військове капеланство слід інтерпретувати як повноцінний інститут екзистенційної підтримки. Доведено, що капеланство виконує функцію своєрідного «екзистенційного щита», який не лише послаблює руйнівний вплив травматичного досвіду, а й сприяє його трансформації в стійку національно-патріотичну ідентичність.

##submission.downloads##

Опубліковано

2026-04-30

Як цитувати

Остащук, І. Б., Касьян, Н. В., & Криничко, С. Г. (2026). Екзистенційно-ідентичнісна реконструкція особистості військовослужбовця як ключовий соціокультурний вимір українського військового капеланства. Вісник гуманітарних наук, (18). https://doi.org/10.5281/zenodo.19914408

Номер

Розділ

Філософія