Рух книгонош у Литві як форма культурного спротиву Російській імперії (1864–1904 рр.)

Анотація

Метою статті є дослідження процесу формування та діяльності руху книгонош у Литві в умовах заборони литовського друку латинським шрифтом у 1864–1904 рр., а також визначення особливостей його діяльності як чинника збереження національної мови й книжкової традиції в період російського імперського тиску. Методи дослідження. У роботі використано комплекс загальнонаукових і спеціально-історичних методів, зокрема аналіз і синтез, системний підхід, порівняльно-історичний метод, історико-генетичний, історико-типологічний та проблемно-хронологічний методи. Джерельну базу становлять опубліковані архівні матеріали, адміністративна документація Російської імперії та епістолярні джерела.

Результати дослідження. Проаналізовано політико-правові та соціокультурні умови виникнення цього явища після придушення повстання 1863–1864 рр. Особливу увагу приділено процесу формування та функціонування нелегальних мереж поширення литовської книжкової продукції, надрукованої за межами імперії – передусім у Східній Пруссії та США. Розглянуто організаційні структури руху книгонош, соціальний склад його учасників, логістичні маршрути транспортування літератури та практики конспірації. Показано роль католицького духовенства, насамперед єпископа Мотеюса Валанчюса, а також діяльність окремих діячів і громадських ініціатив у збереженні литовської мови та книжкової традиції.

На основі аналізу опублікованих архівних матеріалів, адміністративної документації Російської імперії та епістолярних джерел доведено, що рух книгонош відіграв ключову роль у формуванні національної свідомості литовців і став важливим чинником модерного національного відродження наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Наголошується, що досвід литовського книгоношества має значний порівняльний потенціал для вивчення інших національних рухів Центрально-Східної Європи, зокрема українського, в умовах імперського тиску.