Скоморохи — альтернативний стиль життя жонґлерів середньовічної та ранньомодерної України

Анотація

У статті досліджується українська версія загальноєвропейської культури жонґлерів — мандрівних виконавців і артистів, — скомороство. Скоморохи (інші назви: глумці, гудці, ігрцітощо) виконували значущу функцію в народних обрядових практиках (зберігаючи елементи дохристиянського язичництва). Водночас вони сформували характеристики закритого соціального об’єднання, гільдії професійних музик і розважальників. У цій ролі їх знали як при дворах аристократії, так і на площах міст. Епоха Середньовіччя знала декілька всеєвропейських феноменів інтелектуального та артистичного спрямування, зокрема університетську субкультуру інтелектуалів Високого Середньовіччя, поетичну творчість ваґантів та трубадурів, лицарську куртуазну традицію та ін. Ці культурні явища відрізнялися переважно регіональною специфікою та місцевим забарвленням. Відповідно, жонґлери, шпільмани, менестрелі, куґлярі та скоморохи представляють регіональні версії єдиної артистичної мандрівної субкультури. Ця субкультура становила елемент народної сміхової традиції, проте разом з тим збагачувала лицарську куртуазну придворну культуру. На українських землях перші прояви скомороства згадані при княжих дворах від ХІ ст., проте основне функціонування скоморохів зафіксоване на міських площах, у сільській місцевості та в безперервних мандрах до XVII ст., при цьому на периферійних територіях це явище могло тривати й довше. Українські скоморохи фіксуються також за межами країни, від Литви та Польщі до німецьких земель і навіть Італії. Скомороша традиція знаходить своє продовження в культурі мандрівних музик епохи Бароко — кобзарів та бандуристів, а також у культурі мандрованих дяків. Певні аспекти театральності скомороства трансформувалися в народні театральні форми різдвяного вертепу та родинно-обрядової практики, а також у народну гумористичну традицію. У Московії існував власний відмінний варіант скомороства, який унаслідок деспотичного правління та замкнутого характеру суспільства деградував до контрольованого блазенства. Українське скомороство залишило сліди як у топонімії, так і в антропонімах.