Промисловий розвиток Турецького Курдистану (кін. ХХ – поч. ХХІ ст.): динаміка та структурні зміни

Анотація

Метою статті є комплексний аналіз стану та динаміки промислового розвитку Турецького Курдистану на зламі XX-XXI ст. Особлива увага приділяється виявленню структурних диспропорцій між регіонами, оцінці ефективності експортних стратегій та з’ясуванню впливу економічної модернізації на соціальну структуру курдського суспільства.

У роботі застосовано системний підхід, методи статистичного аналізу економічних показників, порівняльно-географічний метод для вивчення розвитку окремих провінцій, а також аналітико-прогностичний метод для оцінки ризиків соціокультурної асиміляції населення в умовах індустріалізації.

У ході дослідження проаналізовано промисловий ландшафт Курдистану та констатовано його виразну нерівномірність. Звернено увагу на те, що найбільш розвинені промислові центри зосереджені на периферії, тоді як центральні курдські райони залишаються економічно відсталими. Виявлено, що ключовим рушієм експорту є текстильна галузь, зокрема виробництво килимів. Зауважено, що, попри створення пільгових «вільних зон», сукупний експорт Південно-Східної Анатолії становить лише 2 % від загальнонаціонального показника Туреччини. Зосереджено увагу на тому, що швидка індустріалізація та реалізація проєкту GAP руйнують традиційні захисні механізми курдського соціуму, посилюючи процеси декурдизації.

На основі отриманих даних зроблено висновок, що поточна модель модернізації Турецького Курдистану поглиблює соціально-економічний розрив між успішними індустріальними центрами та відсталими районами. Доведено, що промислова трансформація регіону має не лише економічний, а й геополітичний підтекст, сприяючи поступовій просторово-економічній асиміляції курдів. Наголошено на необхідності перегляду стратегій регіонального розвитку для досягнення балансу між економічним зростанням та збереженням етнокультурної ідентичності регіону.