Лексико-семантичні засоби концептуалізації війни і миру в українських народних піснях

Анотація

Актуальність запропонованого дослідження зумовлена посиленням суспільної уваги до понять війни і миру в національній культурі, а також необхідністю переосмислення фольклорної спадщини як важливого джерела формування мовної картини світу українського народу. Метою статті було виявити та проаналізувати лексико-семантичні засоби, за допомогою яких в українських народних піснях концептуалізуються поняття війни і миру, а також визначити відповідні моделі та смислові опозиції, що формують народні уявлення про ці явища. Матеріалом дослідження послужили українські народні пісні різних історичних періодів, у яких репрезентовані мотиви боротьби, втрати, надії та відродження. Під час аналізу використано такі методи та прийоми, як описовий, лексико-семантичного, контекстуального та концептуального аналізів, що дало змогу простежити смислові зв’язки між мовними одиницями та культурно-історичним контекстом їх функціонування. У результаті проведених спостережень знайшла підтвердження думка, що народна пісня, акумулюючи колективний історичний досвід, відображає не лише подієвий бік воєнної дійсності, а й глибинні екзистенційні переживання, моральні орієнтири та ціннісні установки. Встановлено, що концепт війни в народнопісенній традиції осмислюється як багатовимірне явище, що постає у формах розлуки, смерті, жертовності та морального обов’язку, на відміну від концепту миру як маніфестанта дому і повернення, відновлення порушеної гармонії, загалом життя і надії. Доведено, що опозиція «війна – мир» виступає базовим структурним компонентом народнопісенної картини світу, у межах якого формуються ціннісні орієнтири та колективні уявлення про історичний шлях українського народу. Перспективи подальших досліджень визначають розширення корпусу аналізованих текстів за рахунок сучасних народних та авторських пісень, зіставлення регіональних фольклорних традицій та вивчення взаємодії фольклорних образів із сучасними медіадискурсами.