Трансформація тілесності та гендерна перформативність у візуальному дискурсі ХХ–ХХІ століть

Анотація

Мета – надати комплексне теоретичне обґрунтування механізмів гендерної деконструкції образу людини в художній культурі модернізму та постмодернізму. Дослідження спрямоване на виявлення філософсько-естетичних чинників трансформації візуальності суб’єкта. Методи. Застосовано міждисциплінарний підхід, що інтегрує мистецтвознавчий аналіз, семіотику та гендерні студії. Використано генеалогічний метод М. Фуко, деконструктивний підхід Дж. Батлер та семіотику Ю. Кристевої. Наукова новизна. Вперше комплексно реконструйовано логіку переходу від модерністського пошуку «універсальної втіленості» до постмодерністської стратегії «гендерної перформативності» у візуальному мистецтві. Уточнено роль формальних експериментів модернізму як необхідного етапу десоматизації (відмови від біологічного детермінізму), що підготував ґрунт для сучасної концептуалізації тіла як семіотичного конструкту. Дістало подальший розвиток розуміння «постлюдського стану» в мистецтві через призму цифрових патернів та віртуалізації ідентичності. Висновки. Деконструкція гендеру трансформувала мистецтво з дзеркала соціальної реальності на лабораторію нових антропологічних можливостей. Модерністські формальні експерименти підготували ґрунт для постмодерністської субверсії патріархальних ієрархій та «чоловічого погляду». У ХХІ-му столітті розширення віртуальності та цифрових патернів, як зазначає Н. Кетрін Гейлз, свідчить про те, що фізичне тіло дедалі частіше сприймається як застарілий формат даних. Сучасні художні практики втілюють передбачення Жана-Франсуа Ліотара щодо «занепаду метанаративів», де ідентичність перестає бути цілісною історією та стає мозаїкою локальних, ситуативних перформансів. Результати відкривають нові перспективи для дослідження «метамодерної щирості» та впливу штучного інтелекту на подальшу еволюцію гендерної ідентичності у візуальному мистецтві.