Засадничі принципи діяльності етнолого-краєзнавчої секції Харківської науково-дослідної кафедри історії української культури (1924–1929 рр.)

Анотація

У статті проаналізовано обставини формування засадничих принципів наукової та громадської діяльності етнолого-краєзнавчої секції  Харківської науково-дослідної кафедри історії української культури в контексті соціально-політичних трансформацій УСРР у 1920-х рр. Доведено, що становлення секції відбувалося в умовах ідеологізації гуманітарного знання, з одного боку, та розгортання масового краєзнавчого руху- з іншого. Упродовж 1924 – 1929 рр. під час секційних засідань науковці випрацювали новий підхід до проведення етнологічних досліджень. У спробі здійснити перехід від накопичення етнологічних матеріалів та відомостей до аналітичної розробки народознавчої проблематики вчені розмежували терміни «етнографія» (збір даних) та «етнологія» (аналіз). Вивчення етнологічного матеріалу було структуровано за трьома тематичними напрямами: краєзнавство, матеріальна та духовна культура. Теоретико-методологічні засади роботи етнологічного осередку відповідали загальноукраїнським та західноєвропейським тенденціям розвитку народознавчої науки. Водночас співробітники секції розробляли свій унікальний підхід до науково-дослідної праці в цій галузі. Професори кафедри П. Г. Ковалівський та О. В. Ветухов умовно називали його «краєзнавчим методом». Однак у дослідженнях використовувалась загальноприйнята методологія історичних досліджень, а краєзнавчий ухил полягав у інтегруванні етнологічних даних до комплексного вивчення промислового потенціалу регіонів. Поєднання етнологічних та краєзнавчих тем в одному підрозділі забезпечувало подальшу розробку українознавчої проблематики в умовах підлаштування науки під потреби економічного розвитку республіки. Однак наприкінці 1920-х – на початку 1930-х рр. відбулося згортання краєзнавчого руху, а також системний наступ на українознавчі напрями гуманітарного знання.  Унаслідок цього секція припинила свою роботу.