У реаліях антирелігійної кампанії 1950 – 1960-х рр.: з історії Корецького Свято-Троїцького жіночого монастиря

Анотація

Стаття є дослідженням особливостей  проведення   антирелігійної кампанії радянської влади щодо Корецького Свято-Троїцького жіночого монастиря, яка  передбачала  глибоке адміністративне втручання у всі сфери чернечого життя.  Держава прагнула викорінити релігію як конкурента радянської ідеології.

Метою дослідження є аналіз загальних тенденцій  розвитку  та  становища  монастиря  в умовах антирелігійної політики. Дослідження спрямоване на розкриття основних форм і методів антирелігійної боротьби, що застосовувалися державою у 1950 – 1960-х рр. Дані заходи  реалізовувалися через взаємодію політико-ідеологічного та соціально-економічного тиску, що включали систематичне насадження атеїстичної пропаганди, посилений державний контроль за релігійною громадою,  обмеження  діяльності, медичні інспекції, фінансові обтяження, секуляризаційні дії. У цьому зрізі кампанія супроводжувалася численними нормативними доментами, які легалізували методи тиску формальною законністю.

Методологія   дослідження   базується   на   принципах   історизму, науковості, об’єктивності, системності, що доволяє розглядати події в їхньому розвитку, враховуючи конретно-історичні умови і послідовності змін, використання  перевірених фактів, логічну аргументацію, неупереджене оцінювання. Використання архівної та бібліографічної  евристики забезпечило пошук джерел і літератури для вивчення об’єкта, відбір і критичне опрацювання джерел.  Використання загальнонаукових методів: аналіз, синтез, узагальнення дали змогу структурувати матеріал, з’ясувати стан наукової розробки проблеми та сформулювати обгрунтовані висновки.

У результаті дослідження встановлено, що монастир, відігравав важливу роль у формуванні християнських норм та  світоглядних орієнтирів населення Кореччини і суміжних районів, всупереч атеїстичній ідеології. Про авторитет обителі свідчила надзвичайно вагома матеріальна і фінансова підтримки  серед вірян  та особлива прихильність патріарха. Акцентовано  увагу  на  тому,  що  попри  активну антирелігійну  пропаганду, проведені  адміністративні-репресивні заходи преставниками  радянської  влади, монастир, як місцевий осередок православ’я, залишився діючим протягом усього радянського періоду. Важливу роль у збереженні обителі відіграла  діяльність ігумені Людмили, позиція  якої слугувала  символом духовного  спротиву тоталітарному режиму. Аналіз доступних архівних матеріалів показав, що антирелігійна кампанія була  послідовною  політикою радянської влади,   спрямованою  на  витіснення  релігійних практик та заміна їх  атеїстичною ідеологією. У висновках зазначено, що  антирелігійні  механізми  були  важливим інструментом   у реалізації державної політики.