Дихотомія «обвинувачення – захист» у риториці метамодерного маніпулювання: соціально-філософський аналіз

Анотація

У статті досліджується дихотомія «обвинувачення – захист» у соціально-філософському дискурсі як одна з ключових технологій маніпулювання правосвідомістю та суспільною думкою. Розкривається когнітивна і герменевтична структура цього протиставлення, що функціонує як у судовій практиці, так і у політичній, моральній, культурній риториці.

У сучасному інформаційному просторі, де істина дедалі частіше перетворюється на предмет стратегічної гри, дихотомія «обвинувачення – захист» набуває нового соціально-філософського виміру. Якщо в античному світі ця пара категорій (κατηγορία – ἀπολογία) функціонувала у межах судової риторики, то в епоху метамодерну вона перетворюється на технологію маніпулювання суспільною свідомістю. Обвинувачення і захист стають не лише позиціями в дискурсі, але формами продукування істини, інструментами створення ілюзії моральної переваги.

 Автори доводять, що дана дихотомія має архетипічний характер, відтворюючи структуру дуалістичного мислення, в основі якого лежить потреба легітимізації влади через створення полярностей. Мета - соціально-філософське осмислення дихотомії «обвинувачення – захист» як риторичної технології маніпулювання у комунікативному просторі метамодерної доби. Методи ґрунтуються на міждисциплінарному поєднанні філософсько-герменевтичного, риторичного, соціально-комунікативного та феноменологічного підходів. Така інтеграція дозволяє не лише інтерпретувати явище маніпуляції як соціальний феномен, але й виявити його глибинні смислові структури у просторі культури, права та комунікації. Результати таВисновки. Дихотомія «обвинувачення – захист» виступає фундаментальною структурою риторичного та соціального мислення. У сучасному соціальному просторі обвинувачення і захист виконують функції не лише судової або риторичної опозиції, а й технології символічного управління свідомістю. Вони стають двома полюсами риторики, де кожен акт комунікації одночасно включає елементи критики й самозахисту. Метамодерний дискурс відкриває можливість розвитку естетики взаєморозуміння, у якій обвинувачення і захист трансформуються у форми спільного пошуку сенсу. Дослідження пропонує нову герменевтичну та комунікативну модель інтерпретації маніпуляцій у метасучасному дискурсі, застосовну до медіа, політичного та правового комунікативних контекстів.