Українська електротехнічна школа в контексті світової історіографії: порівняльний аналіз

Анотація

Стаття присвячена комплексному дослідженню розвитку української електротехнічної школи в контексті світової історіографії електротехнічних наук XIX-XXI століть. Проведено системний аналіз вітчизняної та зарубіжної історіографії з проблематики становлення і розвитку електротехнічної освіти та науки на українських землях з використанням широкої джерельної бази, включаючи архівні матеріали інститутів, біографічні дослідження та сучасні наукометричні дані. Досліджено генезис та еволюцію українських науково-педагогічних шкіл у трьох провідних центрах: Львові (1844-1891), Харкові (1885) та Києві (1898), їх роль у формуванні європейської традиції електротехнічної освіти та специфіку інтеграції різних національних освітніх моделей.

Методологія дослідження базується на принципах історизму, компаративістики та системності з застосуванням біографічного методу, інституційного аналізу та концепції «технологічних систем» Т. Г'юза. На основі критичного аналізу архівних матеріалів, наукових публікацій, інституційних звітів та міжнародних баз даних встановлено особливості розвитку української електротехніки в різних геополітичних умовах та її адаптації до змінюваних історичних обставин. Визначено та обґрунтовано три основні періоди розвитку: імперський (1880-1920), що характеризувався формуванням інституційних основ; радянський (1920-1991), позначений масштабним розширенням та створенням потужних наукових шкіл; та незалежний (з 1991), що відзначається європейською інтеграцією та модернізацією.

Доведено, що українська електротехнічна школа сформувала унікальний синтез центральноєвропейських теоретичних підходів з практичними завданнями індустріального розвитку та регіональними науковими традиціями, що забезпечило її високу конкурентоспроможність на міжнародному рівні. Встановлено фундаментальний внесок українських електротехніків у світовий науково-технічний прогрес через революційні розробки в ключових галузях, зокрема у створенні електричного трамвая Ф. Піроцького, рентгенівської трубки І. Пулюя, системи трифазного струму М. Доліво-Добровольського, першого європейського комп'ютера С. Лебедєва та кібернетичних систем В. Глушкова. Проаналізовано внесок української наукової діаспори у світовий технологічний розвиток та механізми збереження наукової спадкоємності в умовах геополітичної нестабільності. Наукова новизна полягає у впровадженні транснаціонального підходу до вивчення української електротехнічної традиції, систематизації внеску української діаспори у світовий розвиток галузі та комплексному порівняльному аналізі з провідними світовими центрами електротехнічної науки.