Соціологізм та колективна свідомість Еміля Дюркгайма в контексті сучасності

Анотація

У статті здійснено комплексний соціально-філософський аналіз становлення та розвитку концепції соціального реалізму в контексті еволюції колективної свідомості як феномену суспільного буття. Дослідження акцентує увагу на методологічному поєднанні філософського та соціологічного підходів, що дозволяє осмислити соціальну реальність не як зовнішню сукупність фактів, а як внутрішньо структуровану систему смислів, утілених у практиках взаємодії та символічних формах життя спільноти. Відправною точкою аналітики є ідеї французької соціологічної школи, передусім уявлення про соціальну солідарність та органічну єдність суспільства, які стали підґрунтям для формування нової методології розуміння суспільства як морально-символічного цілого.

Метою статті є виявлення глибинного зв’язку між соціальним реалізмом і феноменом колективної свідомості, а також аналіз того, як сучасна філософія суспільства переосмислює класичні положення соціологізму у світлі новітніх соціокультурних трансформацій. Особливу увагу приділено проблемі об’єктивності соціальних фактів, яка розглядається не як емпіричний феномен, а як результат історично обумовленої взаємодії індивідуальної та колективної свідомості [3]. Вказано, що соціальний реалізм не зводиться до простого відображення соціальної дійсності, а виступає формою її критичного відтворення, у якому рефлексія над суспільними відносинами постає засобом осмислення моральної цілісності соціуму.

Методологічно дослідження спирається на принципи герменевтики, феноменології та критичного реалізму, що дозволяє поєднати пояснювальні та розуміючі моделі аналізу. Такий підхід дає змогу не лише реконструювати зміст дюркгаймівської теорії, а й інтегрувати її в сучасний науковий дискурс, де поняття колективної свідомості набуває нових інтерпретацій у межах соціальної онтології [5]. У статті простежується еволюція уявлень про соціальну солідарність – від механічної до органічної – як про форму моральної взаємозалежності, що втілює єдність спільноти через поділ праці та нормативну регуляцію дій.

Наукова новизна дослідження полягає в концептуальному уточненні ролі соціального реалізму як інструменту осмислення колективної свідомості, а також у демонстрації того, що класична соціологічна теорія може бути переосмислена через сучасний філософський контекст — зокрема, через ідеї морального порядку, комунікативної раціональності та символічної інтеграції. Практична цінність полягає у створенні теоретичної основи для подальшого аналізу сучасних процесів соціальної фрагментації, втрати спільних цінностей та переосмислення соціальної солідарності в епоху глобальних криз довіри. Отримані результати пропонують концептуальні інструменти для аналізу моральної інтеграції та соціальної згуртованості в постіндустріальних суспільствах.