Вплив епохи Реформації на формування європейського світогляду

Анотація

У статті проаналізовано світоглядні основи європейської культури ранньомодерної доби, епоху європейської Реформації.  Визначено   причинно-наслідкові зв’язки, які є спорідненими для світоглядних основ епохи Реформації та світогляду сучасної культури повсякденності. Охарактеризовано  значення Реформації в житті та культурі європейського соціуму. Досліджено секуляризацію ідей Реформації та втілення їх у сучасні культурні практики. Продемонстровано  той факт, що сучасне людство  значною мірою продовжує «говорити» мовою протестантської раціональності.

Мета  статті – обґрунтувати тезу про те, що Реформація визначила ключові виміри сучасної європейської культури: антропологію особистості, етику праці, оптимізм, конфігурацію публічної сфери. Методологія статті базується на двох основних методах: герменевтики та кросс-культурного аналізу. Синтез цих методів дозволив розробити методологію, яка базується на трактуванні джерел та порівняльному аналізі соціокультурних чинників культури Реформації. Результати дослідження, які надані у статті, полягають у розумінні того, що Реформація вплинула на зміну світоглядної парадигми у ранньомодерну добу. За доби Реформації змінюються світоглядні антропологічні настанови: людина стає суб’єктом, формується індивідуалізм; поступово людина набуває громадянські права і свободи, в тому числі право на приватну власність; людина починає керуватися  приватними інтересами; ранньомодерна людина розміщує перед собою буття, як таке, що протистоїть їй, вона веде раціональний спосіб життя; сенс її буття – у досягненні успіху; поступово стверджується протестантська мораль, цінності достатку. Епоха Реформації стала джерелом нового європейського світогляду, в якому віра поєднується з раціональністю; праця набуває сакрального сенсу; освіта й грамотність стають загальнолюдським благом; відбувається процес секуляризації влади; розвиваються національні мови. У висновках дослідження підкреслено, що Реформація стала не лише релігійною революцією, але й антропологічним поворотом, унаслідок якого людина постала як активний творець власної долі – перед Богом, перед суспільством і перед власною совістю.