Філософія ефективної дії: від логоцентричного «штурму» до нелінійного іманентного самоздійснення

Анотація

Метою дослідження є теоретичне обґрунтування та концептуалізація філософії ефективної дії в умовах нелінійного, екологізованого соціокультурного простору шляхом інтеграції категорій досвіду, реальності й тілесності у парадигму іманентного самоздійснення людини. Методи. Методологічну основу роботи становить міждисциплінарний підхід, який поєднує інструменти постструктуралістської онтології, феноменології тілесності та крос-культурної компаративістики. Зокрема, використано метод деконструкції для аналізу класичних праксеологій; онтологічний аналіз нелінійності соціокультурного простору; соматичний підхід для осмислення тілесного досвіду як простору опору зовнішньому кодуванню; а також компаративістський метод для переосмислення інструментальної ефективності через аналіз моделей непрямої дієвості та людиновимірних практик самоскладання. Результати. У межах дослідження здійснено поняттєву експлікацію категорій «ефективність» та «нелінійність» в екософському контексті. Концептуалізовано авторську конструкцію «іманентне самоздійснення» як дієву альтернативу антропологічному вигоранню та руйнівному волюнтаристському «штурму». Обґрунтовано онтологічний статус категорій досвіду, реальності й тілесності як засадничих чинників розгортання екологізованої філософії ефективної дії. Доведено, що тілесність постає джерелом соматичного опору проти деструктивного зовнішнього тиску. Інтегровано конкретні практичні інструменти виробництва суб’єктивності – фукольдіанську парадигму «турботи про себе» та людиновимірні мікростратегії кайдзен – у загальну архітектоніку ненасильницького розвитку (за Ф. Жюльєном), що спирається на внутрішній потенціал ситуації та накопичувальний ефект малих кроків. Висновки. Дослідження демонструє потребу радикального переосмислення праксеологічної матриці сучасної культури. Перехід до іманентного самоздійснення дозволяє зберегти життєздатність людини в нелінійному світі. Наукова новизна результатів полягає у концептуалізації цілісної філософсько-соматичної альтернативи вигоранню, яка повертає суб’єкту право на екологічний життєвий темп та автономію. Отримані висновки мають значення для розвитку філософської антропології, етики, соматичної екології, а також для оптимізації практик особистісного розвитку в епоху цифрових трансформацій.