Інституційна та мережева архітектура російської пропаганди в Європі: аналітичний погляд крізь призму інформаційної політики ЄС

Анотація

Метою наукової статті є здійснення комплексної історико-політичної деконструкції інституційної та мережевої архітектури російського інформаційного впливу в країнах Європейського Союзу в період 2014–2022 років. Окремим завданням є дослідження причинно-наслідкових зв’язків, етапів та логіки трансформації інформаційної політики ЄС від моделі ліберального нейтралітету до концепції жорсткого адміністративно-правового стримування безпекових загроз, а також визначення ролі України як активного безпекового донора європейського простору в умовах гібридної агресії.

Методологічну основу дослідження становить комплекс загальнонаукових та спеціально-історичних методів, підпорядкованих принципам об’єктивності, системності та історизму. Застосування історико-генетичного методу дозволило простежити еволюцію захисних інструментів ЄС у хронологічній послідовності. Системно-структурний метод використано для розчеплення російської пропаганди на окремі функціональні рівні та взаємопов’язані сегменти. Політико-правовий аналіз дав змогу оцінити трансформацію нормативного поля ЄС, зокрема перехід від саморегулювання Big Tech до прямих санкцій, а за допомогою порівняльно-історичного методу виявлено специфіку сприйняття гібридних викликів на різних етапах війни.

У ході дослідження доведено, що висока адаптивність російського інформаційного тиску в країнах Європейського Союзу базувалася на функціонуванні трирівневої мережевої архітектури, яка інтегрувала в єдиний контур офіційні державні інституції (МЗС РФ, Росспівробітництво, RT, Sputnik), мережевих проксі-агентів (ультраправі та ультраліві партії, лояльні аналітичні центри, кооптованих лідерів думок) та розгалужену цифрову екосистему розповсюдження інформації (бот-мережі, анонімні агрегатори новин, координаційні групи в закритих месенджерах). Обґрунтовано, що «українська тематика» у 2014–2021 роках (анексія Криму, окупація Донбасу, референдум у Нідерландах 2016 року, збиття рейсу MH17) виступала для Кремля не просто об’єктом атаки, а стратегічним полігоном для тестування технологій поляризації західних суспільств та розмивання загальноєвропейського ціннісного консенсусу. Простежено три ключові етапи еволюції інформаційної політики Брюсселя: реактивно-моніторинговий (2015–2017 рр.), нормативно-інституційний (2018–2021 рр.) та адміністративно-юридичний (з 2022 р.). Визначено, що повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року зруйнувало ліберальну парадигму нейтралітету ЄС, змусивши його перейти до концепції захисту цифрового суверенітету через безпрецедентну заборону російських мовників та ухвалення Digital Services Act. Доведено, що практичний досвід українських державних органів та OSINT-спільнот ліг в основу оновлених безпекових доктрин самого Європейського Союзу.

Російська дезінформація в Європі є не сукупністю ізольованих медійних інцидентів, а жорстко ієрархічною та інституційною загрозою, яку координує держава. Європейський Союз у період 2014–2022 років пройшов історичну еволюцію, продемонструвавши здатність модернізувати ліберальну модель інформаційного простору заради активної оборони. Україна в цьому процесі підтвердила свій статус ключового безпекового донора та суб’єкта формування нової архітектури стратегічних комунікацій на європейському континенті.