Резильєнтність як екзистенціал людського буття

Анотація

У статті здійснено комплексний теоретико-методологічний аналіз феномену резильєнтності як багатомірного екзистенціалу людського буття. На основі синтезу українського психологічного дискурсу В. Климчук [1], Т. Титаренко [4], В. Горбунова [3];фундаментальних іноземних концепцій Е. Мастен [9], Дж. Бонанно [10], Б. Уокер та С. Голлінг [11] розкрито динамічну природу резильєнтності. Особлива увага приділяється метафізичному та релігієзнавчому аспектам стійкості, де вона трактується як сучасна форма «мужності бути» та інструмент подолання небуття через посттравматичне зростання. Обґрунтовано перехід від індивідуального копінгу до національної адаптивності в умовах війни.

Мета дослідження. Полягає в цілісному світоглядно-філософському обґрунтуванні феномену резильєнтності як багатомірного екзистенціалу, що забезпечує збереження суб’єктності особистості та нації в умовах граничних криз.

Результати дослідження. У результаті проведеного дослідження було встановлено, що резильєнтність є активною позицією особистості, яка трансформує біль у досвід через механізми посттравматичного зростання. Доведено, що цей феномен працює на трьох рівнях: психологічному, як робота базових адаптивних систем; духовному, як антропологічна передумова віри та «гранична стійкість» у стані відчаю; системному, як здатність держави та суспільства до самоорганізації та якісного стрибка через фазу реорганізації. Виявлено, що резильєнтність виконує психотерапевтичну роль «спасіння без Спасителя», запобігаючи падінню суб’єкта в нігілізм.

Висновки. Узагальнення наукових підходів і теоретичних концепцій дозволило розкрити резильєнтність як універсальний онтологічний екзистенціал - динамічну силу, що забезпечує тривалість буття через його постійне самооновлення. Вона є точкою перетину біологічного «життєвого пориву», психологічної волі до сенсу та релігійної мужності. У контексті сучасної України резильєнтність трансформувалася з індивідуальної навички в колективну стратегію ствердження життя попри загрозу небуття, підтверджуючи статус людини як творця смислів навіть в умовах граничного хаосу.