Українсько-турецькі відносини у сучасній турецькій історіографії

Анотація

У статті здійснено комплексний аналіз особливостей інтерпретації українсько-турецьких відносин у сучасній турецькій історіографії. Дослідження спрямоване на виявлення ключових концептуальних підходів, тематичних акцентів і методологічних рамок, у межах яких турецькі науковці осмислюють еволюцію двостороннього діалогу від початку 1990-х років до сучасності. Простежено, як у науковому дискурсі Туреччини трансформувалося бачення України – від новопосталої пострадянської держави до важливого геополітичного партнера у Чорноморському регіоні та одного з чинників забезпечення регіональної безпеки.

Особливу увагу приділено характеристиці основних історіографічних наративів щодо інституціоналізації відносин, розвитку безпекового та економічного співробітництва, ролі кримськотатарського чинника, а також впливу подій після 2014 року на переоцінку стратегічних орієнтирів. Проаналізовано трактування турецькими дослідниками політики балансування між підтримкою територіальної цілісності України та прагматичним збереженням взаємин із Росією, що пояснюється концепціями «стратегічної автономії», «активного нейтралітету» та «хеджування». Висвітлено місце гуманітарного виміру, діаспорних процесів і культурних контактів у формуванні позитивного порядку денного двосторонніх зв’язків.