Політика Великої Британії щодо Іраку після Першої світової війни

Автор(и)

  • Ігор Анатолійович Нікіфоров доктор філософії, доцент, професор кафедри гуманітарних та соціальних наук, Харківський Національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, м. Харків, Україна https://orcid.org/0000-0001-5010-5749
  • Ганна Ападіївна Кулікова викладачка кафедри гуманітарних та соціальних наук, Харківський Національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, м. Харків Україна https://orcid.org/0009-0009-8062-828X

DOI:

https://doi.org/10.5281/zenodo.18467037

Ключові слова:

політика, Велика Британія, Мосульский вілаєт, конференція, Перша світова війна, нафта.

Анотація

В статті аналізується  політика  Великої Британії по відношенню до держави Ірак після Першої світової війни.

Розглядаються такі питання, як встановлення в Месопотамії цивільної і військової адміністрації та боротьба проти неї арабського населення. Очолили цю боротьбу організації  “Сторожа незалежності” та “аль  Ахд аль Іраки” (іракський завіт), які поставили перед собою за мету досягти незалежності Іраку. Також розглядається антибританське повстання курдів та шиїтів, яке проходило на території Іраку упродовж 1919-1920 років та його наслідки.

Описується діяльність Верховного комісара Персі Кокса, який прагнув посприяти в створенні незалежної і суверенної держави, і заходи, які він проводив для досягнення цієї мети. 

Показується роль В. Черчилля на посаді міністра колоній, який створив Близькосхідний департамент у своєму міністерстві та  організував проведення Каїрської конференції, яка відіграла важливу роль в долі Іраку.

Окремо розглядається в хронологічній послідовності вирішення Мосульської проблеми -  суперечки про належність Мосульського  вілайєту між Великою Британією і Туреччиною, яка тривала з 1918 по 1926 рік.

         В січні 1920 року у Парижі відбулася нарада голів урядів і міністрів закордонних справ переможців в Першій світовій війні, на якій було прийнято рішення про від’єднання Іраку від Османської імперії.

В квітні цього ж року на конференції в Сан-Ремо мандат Ліги Націй на Ірак і Палестину був переданий Великій Британії, про що було оголошено офіційно в травні 1920 року.

В жовтні 1918 року було укладено Мудросське перемир’я, в результаті якого були припинені бойові дії між союзними державами і Османською імперією, і вже в листопаді 1918 року англійські війська окупували Мосульський вілаєт.

   Важливою складовою розвитку післявоєнної світової політики стало формування англо-французького нафтового альянсу, так званої “нафтової Антанти”, метою якої було, об’єднавши зусилля, не тільки позбутися залежності від поставок стратегічної сировини зі США, а й самим опанувати багаті джерела у Месопотамії, не допустивши туди заокеанського суперника.

В квітні 1920 року під час проведення конференції в Сан-Ремо представник міністерства закордонних справ Франції і керівник британського Нафтового департаменту підписали угоду, в якій визначались шляхи взаємодії в нафтовій галузі на Близькому Сході.

В листопаді 1922 року розпочала свою роботу Лозанська конференція, метою якої було укладення мирного договору.

Чергова конференція, на якій розглядалося питання Мосула, відбулася в травні-червні 1924 року у Стамбулі. І вона не змогла вирішити це питання. 29 жовтня 1924 року це питання було винесене на позачергову сесію Ліги Націй, яка пройшла в Брюсселі.

Конфлікт був вирішений 5 липня 1926 року в Анкарі в результаті підписання трьохстороннього договору між Великою Британією, Іраком і Туреччиною. За цим договором Туреччина відмовилась від Мосульського вілаєту і визнала “Брюссельську лінію” як кордон з Іраком.

##submission.downloads##

Опубліковано

2026-01-31

Як цитувати

Нікіфоров, І. А., & Кулікова, Г. А. (2026). Політика Великої Британії щодо Іраку після Першої світової війни. Вісник гуманітарних наук, (15). https://doi.org/10.5281/zenodo.18467037