Система законодавства Республіки Узбекистан у сфері охорони культурної спадщини

Анотація

Мета статті: Розглянути та проаналізувати особливості законодавства Республіки Узбекистан у сфері охорони культурної спадщини. Завдання: Здійснити огляд стану пам'яткоохоронної галузі, принципів впровадження державної політики розвитку охорони культурної спадщини вказаної країни. Методологію дослідження сформували принципи історизму, системності, загальнонаукові методи логіки, компаративного аналізу, спеціально-історичні методи (історіографічного аналізу, історико-системний, хронології, істориико-генетичний, ретроспективного аналізу, порівняльно-історичний). Наукова новизна полягає в дослідженні етапів становлення та розвитку сфери охорони культурної спадщини Республіки Узбекистан, національних особливостей пам'яткоохоронного законодавства означеної країни.Висновки та результати дослідження. Республіка Узбекистан – країна давньої цивілізації, на території якої знаходяться унікальні пам’ятки культурної спадщини різних епох, стилів та напрямів. Епоха бронзи, ранній залізний вік, період античності, держави Тюркського каганату, правління Караханидів, Аміра Тимура – всі вони залишили видатні пам’ятки духовної і матеріальної культури.

Вихідним положенням в правовому регулюванні охорони й використання об’єктів культурної спадщини є стаття 49 Конституції Республіки Узбекистан, відповідно до якої громадяни зобов’язані оберігати духовну, історичну та культурну спадщину народу Республіки Узбекистан. Пам’ятки культурної спадщини охороняються державою.

Законодавство у сфері охорони культурної спадщини включає: Закони «Про охорону та використання об’єктів історико-культурної спадщини», «Про архіви», «Про вивезення та ввезення культурних цінностей», «Про музеї», «Про охорону та використання об’єктів археологічної спадщини», «Про інформаційно-бібліотечну діяльність», Містобудівний кодекс, інші нормативно-правові акти, а також міжнародні угоди, в яких бере участь Республіка Узбекистан.

За ступенем культурної значимості об’єкти культурної спадщини поділяються на об’єкти республіканського значення та об’єкти місцевого значення. Крім того, враховуючи класифікацію, яка міститься в міжнародно-правових актах (насамперед, мається на увазі Конвенція ЮНЕСКО «Про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини»), об’єкти культурної спадщини поділяються на три групи: пам’ятники, ансамблі, пам’ятки.

В Республіці Узбекистан впроваджені у внутрішнє законодавство положення вказаної Конвенції ЮНЕСКО і Модельного закону «Про об’єкти культурної спадщини (пам’ятники історії та культури)».

В зазначеній країні роль і значимість сфери охорони культурної спадщини з кожним роком значно зростає. Це обумовлено підвищенням зростання сучасної громадської активності і свідомості. Тому правильний підхід, підтримка та подальше забезпечення сталого функціонування пам’яток Республіки Узбекистан – стратегічна мета державного розвитку. Першочерговим завданням органів державної влади, спеціалізованих установ і громадських організацій сфери культури Республіки Узбекистан є збереження й ефективне використання пам'яток культурної спадщини та залучення їх до сфери соціально-культурної діяльності і туризму.

Дуже важливо зберегти нащадкам в гідному вигляді пам'ятки минулого. Для цього необхідно посилити виховну складову із залучення молоді до культури та її спадщини, правильно організувати навчання, як в системі вищої освіти, так і в системі підвищення кваліфікації кадрів з різних правових аспектів охорони культурної спадщини, а також приділити особливу увагу популяризації культурної спадщини.

Сьогодні у світі відпрацьований досить дієвий механізм зі збереження культурної спадщини. Велика роль, безумовно, належить міжнародним пам’яткоохоронним організаціям, проте основна робота щодо охорони пам’яток належить все-таки національним законодавствам та органам охорони культурної спадщини конкретних держав, що ми бачимо на прикладі Республіки Узбекистан.