Полон і репатріація полонених вояків німецької армії, утримуваних в Росії (1914-1922): огляд зарубіжної історіографії

Анотація

У статті здійснено комплексний історіографічний аналіз праць, присвячених проблемі німецьких військовополонених у Росії та їхньої репатріації після Першої світової війни. Метою статті є систематизація наукового доробку західних дослідників, виявлення розбіжностей у трактуванні ключових аспектів проблеми та аналіз трансформації методологічних підходів від традиційної військово-політичної історії до сучасних соціокультурних, антропологічних і гендерних студій. Застосовані загальнонаукові (класифікації, типологізації, аналізу і синтезу) та спеціально-історичні (історико-порівняльний, історико-системний) методи дозволили дослідити внесок західних науковців у вивчення проблеми полонених вояків німецької армії, утримуваних в Росії у 1914–1922 рр.

Результати дослідження свідчать про те, що історіографія проблеми німецьких військовополонених в Росії та їхньої репатріації демонструє значне розмаїття наукових підходів, методологій та інтерпретацій. Особливу увагу було приділено аналізу праць Дж. Девіса, який один з перших розглянув скупчених у таборах військовополонених у вигляді специфічних соціальних спільнот та проаналізував діяльність гуманітарних організацій у справі надання допомоги полоненим. Досліджено внесок Р. Нахтігаля у вивчення регіональних аспектів системи полону, зокрема його дослідження щодо залучення німецьких військовополонених до будівництва Мурманської залізниці та етнічної дискримінації в таборах, а також запропоновану ним періодизацію процесу репатріації. Висвітлено значення праць Г. Вурцера, які базуються на вивченні регіональних сибірських архівів та приділяють увагу психологічним аспектам перебування в полоні. Проаналізовано підхід Й. Ольтмера, який розглядає проблему військовополонених у контексті міграційних процесів, та новаторські дослідження А. Рахамімова щодо культурних і гендерних аспектів табірного життя. У статті розкрито розбіжності в історіографії щодо оцінки масштабів рівня смертності та політичної орієнтації полонених у революційний період. Проаналізовано специфічні аспекти російської системи полону, зокрема її географічну розгалуженість від прикордонних областей до Сибіру і Туркестану, етнічну дискримінацію та масштабне залучення полонених до праці в різних секторах економіки. Висвітлено особливості репатріації німецьких військовополонених після Першої світової війни, роль Ліги Націй та місії Фрітьйофа Нансена в організації їхнього повернення на батьківщину. Встановлено, що до березня 1922 р. було репатрійовано близько 32-34 тис. німецьких військовополонених, однак значна частина з різних причин залишилася на території колишньої Російської імперії. Визначено перспективні напрямки подальших досліджень, зокрема: вивчення аспектів перебування німецьких полонених на українських теренах; дослідження долі полонених, які не повернулися на батьківщину; компаративний аналіз систем військового полону ворогуючих держав. Стаття демонструє, що історіографія проблеми німецьких військовополонених у Росії та їхньої репатріації відображає загальну тенденцію розвитку історичної науки у XX – на початку XXI ст. до міждисциплінарності та розширення методологічного інструментарію.