Деколонізація знання у філософському науковому дискурсі в контексті українського досвіду та глобальних тенденцій

Анотація

У статті розглянуто питання деколонізації знання у філософському вимірі. Головна увага присвячена Україні, оскільки процес деколонізації із культурно-політичного поступово трансформується у процес епістемологічного переосмислення меж наукового пізнання. В дослідженні проведено аналіз низки теоретичних підходів осмислення феномену деколонізації знання, концепції колонізації знання, епістемічної свободи, справедливості й непокори. Разом з цим увага авторів зосереджена на міжнародному досвіді деколонізації знання і його ролі у трансформаційних аспектах сучасного простору.

Центральна частина наукового дослідження розкриває глобальні процеси деколоніальних студій, пов’язаних із критикою євроцентризму, розвитком епістемологічного плюралізму, варіативністю способів пізнання світу у виробництві знань. Серед важливих складових сучасного деколоніального дискурсу особливої ваги набуває забезпечення епістемічної свободи осіб, які беруть участь у формуванні нових знань, спроможних відображати специфіку окремих суспільств та культур.

В сучасній Україні деколонізація знання найперше пов’язана із необхідністю подолання наслідків радянщини та російського впливу, формуванні нових знань на основі відновлення українських інтелектуальних традицій та утвердження власної епістемічної суб’єктності. В умовах російсько-української війни цей процес набув вагомості, підсиливши необхідність критичного переосмислення сформованих наукових наративів, очищення освітнього простору від напрацювання минулого, підсилення ролі українського досвіду у виробництві знань.

У висновках встановлено, що деколонізації знання спрямована на подолання епістемічної нерівності й розширення меж наукового пізнання. Вона сприяє розвитку епістемологічного плюралізму, епістемічної справедливості й формуванню обширного наукового простору. В рамках України деколонізація знання визначається як засіб подолання колоніальної спадщини, а також як елемент зміцнення національної науки та її інтеграції у глобальний академічний простір та утвердження власної позиції у виробництві нових знань.