Формування модерної української національної еліти (кінець ХІХ — початок ХХ ст.)

Анотація

У статті проаналізовано особливості формування та трансформації модерної української національної еліти на зламі ХІХ–ХХ століть в унікальних соціокультурних координатах бездержавності, колоніального тиску та денаціоналізації традиційної аристократії. Висвітлено роль гуманітарної інтелігенції як ключового суб’єкта націотворення, що забезпечило потужну культурну мобілізацію, але водночас зумовило структурну однобічність провідної верстви через брак практичного досвіду державного й економічного управління.

Здійснено порівняльний аналіз українського та польського національних проєктів, зокрема трансформації їхніх стратегій у роки Першої світової війни: від еволюційного автономізму та «органічної праці» до військово-політичних методів боротьби. Досліджено концептуальну полеміку всередині українського інтелектуального дискурсу (М. Грушевський, І. Франко, Леся Українка, В. Липинський, Д. Донцов), а також процеси кристалізації локальних лідерів на мікрорівні. Обґрунтовано, що попри системну кризу традиційного легального проводу восени 1916 року, перехід до мілітарної фази та спроби інтеграції альтернативних моделей елітарного лідерства заклали теоретичний і кадровий фундамент для активної фази державотворення в часи Революції 1917–1921 років.