Історична пам'ять як чинник формування національної ідентичності в сучасній Україні

Анотація

Мета. У статті автори прагнуть поглянути на історичну пам'ять як на живу тканину, з якої сьогодні твориться українська національна ідентичність. Йдеться про те, як війна, цифрова доба і потоки інформації, що накривають нас щодня, змінюють те, у який спосіб ми пам'ятаємо себе як народ і передаємо це знання далі. Особливо цікавить, що відбувається зі спільною пам'яттю та почуттям приналежності до своєї країни, коли в цей процес втручаються онлайн-освіта, соціальні мережі й технології штучного інтелекту.

Методи. Щоб розібратися в цих питаннях, було задіяно різні дослідницькі підходи. Зокрема, зіставлялися історичні процеси, опрацьовувалися результати соціологічних опитувань, які українські аналітичні центри проводили з 2022 по 2025 рік, переглядався вміст цифрових ресурсів, де йдеться про національну спадщину. Окремо вивчалося те, як влаштована й працює сама інфраструктура цифрової гуманітаристики.

Результати. Цифри, які надають Фонд «Демократичні ініціативи», Центр Разумкова та Національний інститут стратегічних досліджень, говорять самі за себе: після початку повномасштабного вторгнення українцями почали себе впевнено називати вже не 72, а 93 відсотки громадян, а українську мову вважають рідною не 67, а 84 відсотки опитаних. У статті також зібрано й упорядковано основні цифрові платформи, які зберігають нашу історичну пам'ять, і поміркувано над тим, наскільки вони готові протистояти інформаційним атакам. Не оминули й тривожного боку справи – того, як штучний інтелект може використовуватися для підміни уявлень про минуле. Висновки. Цифровізація історичної спадщини сьогодні є чи не найдієвішим способом зміцнити українську ідентичність. Проте сама по собі вона не спрацює: потрібні і державна підтримка, і щоденна робота над тим, щоб люди вміли мислити критично й розпізнавати маніпуляції.