Переосмислення античних категорій пайдеї, калокагатії та фронезису в умовах трансформації сучасної освітньої парадигми

Анотація

У статті здійснено комплексний соціально-філософський аналіз та переосмислення фундаментальних античних категорій – пайдеї, калокагатії та фронезису – у контексті радикальних трансформацій сучасної освітньої парадигми. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування трансформації сучасної освітньої парадигми на основі системного філософського синтезу античних категорій пайдеї, калокагатії та фронезису як холістичної онтологічної матриці, здатної подолати технократичну й екзистенційну кризу освіти в умовах цифровізації та глобальних антропологічних викликів.

Для досягнення мети використано комплекс методологічних підходів: герменевтичний аналіз античних першоджерел (Платон, Арістотель) та їхніх сучасних інтерпретацій (В. Єгер, М. Гайдеґґер), феноменологічний метод для опису досвіду виховання як «події буття», а також системно-парадигмальний підхід, що дозволив зіставити інструментальну модель сучасної освіти з холістичним ідеалом античності.

Результати дослідження засвідчують, що сучасна освіта переживає стан «апайдевсії» – втрати ціннісно-смислових орієнтирів через підміну виховання цілісної людини вузькоспеціалізованою підготовкою. Доведено, що категорія «пайдея» має розглядатися не як набір педагогічних технологій, а як онтологічний акт «перевертання всієї душі», що забезпечує перехід від пасивного споживання інформації до активного самобудування особистості. Обґрунтовано роль «калокагатії» як ідеалу синкретичної єдності етичного та естетичного, що дозволяє подолати постмодерну фрагментацію суб’єкта. Особливу увагу приділено концепту «фронезису» (практичної мудрості), який у статті інтерпретується як етична компетентність, що передує теоретичному знанню і є критично необхідною для прийняття відповідальних рішень у складному соціокультурному середовищі.

У висновках наголошується, що повернення до античних стандартів освіти дозволяє сформувати нову освітню модель, орієнтовану на виховання «цілісної людини», здатної гармонійно поєднувати інтелектуальний розвиток із моральною досконалістю. Встановлено, що фронезис як життєва мудрість є ключовою чеснотою для сучасного фахівця, оскільки він забезпечує здатність до раціонального оціночного судження в умовах швидких технологічних змін. Ревіталізація античних категорій визначена не як крок назад, а як випереджувальна стратегія збереження суб’єктності людини в епоху глобальної невизначеності.