Українізація Православної Церкви на Волині у 1918–1939 рр.: етапи, здобутки та протидія

Анотація

Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю вивчення процесів збереження української національної ідентичності в умовах міжвоєнного періоду. Після входження Волині до складу Польської Республіки православне населення краю зазнавало політики полонізації, унаслідок чого Православна церква виконувала функції не лише релігійного інституту, а й перетворилася важливий осередок національного життя. Дослідження українізації церковного середовища дозволяє простежити роль релігійного чинника у формуванні національної свідомості українців. Мета статті полягає у комплексному аналізі передумов, етапів та наслідків українізації Православної церкви у 1918–1939 рр., а також у визначенні форм протидії цьому процесу з боку польської влади та проросійських церковних кіл. Методологія дослідження базується на принципах історизму, об’єктивності та системності. Використано порівняльно-історичний, статистичний методи, а також метод аналізу архівних документів і періодики. Результати дослідження. Установлено, що витоки українізації православ’я на Волині сягають початку XX ст. і активізувалися під час революційних подій 1918 р. Провідним осередком руху стала Волинська єпархія, де завдяки діяльності української інтелігенції та національно свідомого духовенства українська мова поступово впроваджувалася у богослужіння, церковне діловодство та релігійну освіту. Водночас процес супроводжувався гострим протистоянням із проросійським духовенством і неоднозначною політикою польської адміністрації. Попри це до 1937 р. українська мова тією чи іншою мірою використовувалася більш, ніж у половині православних парафій Волині. Висновки. Українізація Православної церкви стала важливим чинником збереження національної ідентичності українців Волині та сприяла посиленню їхньої національної свідомості в умовах міжвоєнної Польщі.

Ключові слова: міжвоєнний період, Польська Республіка, Православна