Онтологічна проблематика техносоціальної взаємодії людини та цифрових агентів у сучасному філософському дискурсі

Анотація

Стаття досліджує зміну онтологічних вимірів співбуття людини і цифрових агентів у контексті філософії техносоціальності. Йдеться про гібридну форму існування сучасного суспільства, де інноваційні технології стають невід’ємними суб’єктами соціальної взаємодії. Визначено основні етапи еволюції людської соціальності, що сьогодні представляється як режим симбіозу, у межах якого людська соціальність розгортається не поряд із технологіями, а всередині технічно організованих середовищ. Представлено трирівневу модель техносоціальності (онтологічну, епістемічну та екзистенційну), що розширює поняття соціального буття, легалізує гібридну агентність, зміщує авторитет знання від суб’єкта до системи обробки даних, трансформує автентичність, свободу вибору та відповідальності.

Продемонстровано перехід від антропоцентричної моделі соціальності до гібридної конфігурації співбуття, у якій цифрові агенти розмивання меж «тут» і «там», призводять до часткової втрати комунікативної автономії, визнають дані формою існування, допускають співавторство людини і алгоритму, інтерпретують соціальність як технічний конструкт, прискорюють досвід буття і спричиняють кризу відповідальності. Цифрова ера сьогодні –  результат взаємодії людини, алгоритмів та інноваційних платформ,  що ускладнює конкретизацію морального суб’єкта. Нова етична парадигма має виходити з того, що агентність має гібридний характер, тому відповідальність треба переосмислити і розділити між усіма учасниками взаємодії. Так класичні моральні принципи буде збережено, але у трохи видозміненому варіанті, щоб адаптувати їх до умов алгоритмічно організованого світу. Це дає шанс постати етиці цифрової епохи як етики співбуття, у якій моральна оцінка буде спрямована на людину та на те технічне середовище, що впливало на її вибір.