Систематизація поглядів вчених та науковців щодо географічної локалізації давньоруського міста Хоробор

Анотація

У статті проаналізовано одну з найбільш складних проблем середньовічної історичної географії Лівобережної України – питання територіальної прив’язки та хронологічної фіксації літописного міста Хоробор.

На основі опрацювання значного масиву джерел та наукової літератури XIX – початку XXI ст., авторами розкрито еволюцію поглядів на цю «terra incognita» Чернігово-Сіверщини, яка внаслідок відсутності автентичної картографічної бази, тривалий час залишалася об’єктом гіпотетичних припущень.

Дослідження базується на критичному переосмисленні доробку представників різних наукових шкіл. Автори пропонують власну класифікацію дослідників («хороборологів»), розподіливши їх за рівнем аргументації та методологічними підходами на конкретиків-концептуалістів, симпатиків-солідаристів та скептиків-песимістів. Детально розглянуто аргументи на користь чотирьох основних локаційних центрів цього літописного града: смт Короп, смт Макошине, с. Хоробичі та м. Мена.

Особливу увагу приділено методологічному дисонансу між даними письмових джерел, топонімічними паралелями та результатами археологічних розвідок (М. Воєводського, І. Єдомахи, В. Коваленка та ін.). Автори доводять, що канонізація «макошинської версії» у радянській та сучасній енциклопедичній традиції є значною мірою продуктом адміністративно-типологічного компромісу, а не остаточного наукового вердикту. В роботі акцентується на важливості лінгвістичного методу Ю. Виноградського та мікротопонімічних досліджень С. Павленка, які вказують на значно ширшу географію поширення «хороборських» назв.

У висновках автори обґрунтовують «мандрівну концепцію» Хоробора. Висунуто припущення, що внаслідок монгольської навали та міжусобних воєн XII – XIII ст. місто могло неодноразово змінювати свою дислокацію, що пояснює етимологічну присутність топоніма у різних районах Чернігівщини та, навіть, на Західній Україні. Констатовано, що за нинішнього стану археологічної вивченості регіону питання первинного місцезнаходження Хоробора залишається відкритим, що потребує залучення новітніх методів дистанційного зондування та міждисциплінарного синтезу.