Проблематизація «Я-образу» як прояв кризи людського пізнання

Анотація

У сучасних умовах цифровізації, інформаційного перевантаження та трансформації соціокультурного середовища проблема самопізнання й осмислення людського «Я» набуває особливої актуальності. Зростання множинності соціальних ролей, нестабільність ідентичності та посилення впливу медійного простору зумовлюють кризу автентичності та ускладнюють процес самоусвідомлення людини. Метою статті є дослідження еволюції філософських підходів до розуміння самопізнання та трансформації уявлень про «Я-образ» від античності до постмодерної культури. У дослідженні використано історико-філософський, порівняльний, аналітичний та системний методи, що дозволило простежити зміну концептуальних підходів до проблеми людської ідентичності у різні історичні періоди. Розглянуто особливості трактування самопізнання у філософії Сократа, Геракліта, Платона, Арістотеля, Аврелія Августина, Мішеля де Монтеня, Вільяма Джеймса та Макса Шелера. Визначено, що у класичній традиції самопізнання розумілося як шлях до істини, мудрості та внутрішньої гармонії, тоді як у модерній і постмодерній філософії «Я» дедалі більше осмислюється як нестабільна, багатовимірна та фрагментована конструкція. У результаті дослідження встановлено поступову трансформацію «Я-образу» від цілісної духовно-раціональної сутності до динамічної та соціокультурно зумовленої моделі особистості. Виявлено, що постмодерна культура формує умови, за яких самопізнання втрачає ознаки цілісного процесу та супроводжується кризою самоідентифікації, фрагментацією особистості й втратою автентичності. Обґрунтовано, що постмодерна культура актуалізує кризу людського пізнання через втрату цілісності особистості, інформаційне перевантаження, симулятивність реальності та постійне конструювання ідентичності. Наукова новизна дослідження