Спадковість репресивних механізмів: порівняльний аналіз радянських практик середини 1940-х рр. на західноукраїнських землях та злочинів РФ проти цивільного населення України у 2022 р.

Анотація

Метою статті є обґрунтування інституційної, кадрової, правової, ідеологічної та практичної спадковості репресивних механізмів шляхом порівняльного аналізу радянських практик середини 1940-х рр. на західноукраїнських землях та злочинів Російської Федерації (далі – РФ) проти цивільного населення України у 2022 р., а також визначення ролі насильства як системного інструменту функціонування імперської влади. Відповідно до мети визначено такі завдання: проаналізувати форми радянського терору на західноукраїнських землях; схарактеризувати злочини РФ 2022 року проти цивільного населення України; визначити механізми спадковості (інституційні та організаційні, кадрові, правові, ідеологічні, практичні). Дослідження спрямоване на встановлення механізмів спадковості (інституційних та організаційних, кадрових, правових, ідеологічних, практичних) між радянською моделлю державного терору й сучасною силовою політикою РФ. Методологічну основу дослідження становлять історико-порівняльний, системний та структурно-функціональний підходи. Застосовано аналіз архівних матеріалів щодо діяльності НКВС-МВС і НКДБ- МДБ УРСР у 1944-1953 рр., а також узагальнення сучасних наукових публікацій і правових оцінок воєнних злочинів РФ, порівняльний аналіз форм насильства (масові розстріли, депортації, катування, позасудові репресії) та механізмів їх легітимації в різні історичні періоди. Особливу увагу приділено виявленню ознак інституційної тяглості та трансформації репресивних інституцій. У результаті дослідження з’ясовано, що насильство в обох історичних контекстах є не ситуативною реакцією на політичні виклики, а системним засобом встановлення та утримання контролю над територією. Виявлено подібність механізмів так званого «очищення» простору від небажаних елементів через фізичне знищення, примусове переміщення населення, залякування та руйнування соціальної структури. Доведено наявність інституційної спадковості, що проявляється в збереженні централізованої силової вертикалі, пануванні каральних функцій та застосуванні позасудових методів впливу. Встановлено, що зміна ідеологічних формул виправдання насильства не супроводжується зміною його сутнісного механізму. Репресивні практики мають ознаки колоніального підкорення, спрямованого на придушення ідентичності та демографічне переформатування підконтрольного простору. Дослідження підтвердило історичну тяглість репресивної моделі, сформованої в радянський період і відтвореної в сучасній політиці РФ. Отримані результати поглиблюють розуміння природи сучасної агресії як продовження традиції державного терору. Практичне значення роботи полягає у формуванні концептуальної основи для подальших правових і історичних досліджень, а також для документування злочинів проти цивільного населення.