Історична пам’ять і політика пам’яті як соціокультурні та морально-етичні чинники формування національної ідентичності в сучасному суспільстві

Анотація

Мета. Стаття спрямована на комплексне теоретичне обґрунтування та аналіз механізмів формування національної ідентичності через інструменти державної політики пам’яті в сучасній Україні. Досліджується роль історичної пам’яті як стратегічного ресурсу національної безпеки та консолідації суспільства в умовах повномасштабної війни росії проти України.

Методи. Методологічну основу становить системний підхід, що дозволив розглянути політику пам’яті як цілісний інструмент публічного управління. Використано методи дискурс-аналізу для вивчення трансформації комеморативних практик, інструментальний підхід для аналізу ролі держави у конструюванні ідентичності, а також аксіологічний метод для дослідження мовних та символічних маркерів національної приналежності.

Результати. З’ясовано, що в умовах повномасштабної війни політика пам’яті в Україні трансформувалася в один із фундаментальних чинників державної та національної стійкості. Значущим етапом інституціоналізації цього процесу визначено ухвалення Закону України «Про засади державної політики національної пам’яті Українського народу» (2025 р.). У статті виокремлено та деталізовано чотири взаємопов'язані механізми формування ідентичності: 1) інституційно-правовий (законодавчий каркас та деколонізація топонімії); 2) комеморативний (формування національного пам’яттєвого наративу та меморіального ландшафту); 3) освітньо-просвітницький (подолання регіональних розбіжностей через спільні наративи та цифрові медіа й історичну освіту); 4) символіко-аксіологічний (мова як маркер ідентичності та героїзація сучасних захисників через паралелі з козацтвом та УПА). Доведено, що синергія цих механізмів забезпечує перехід від захисної моделі ідентичності до суб’єктної, інтегрованої в європейський цивілізаційний контекст.

Висновки. Встановлено, що ефективна державна політика пам’яті є запорукою подолання радянської та імперської колоніальної спадщини. Доведено, що законодавче закріплення націєтворчих наративів у поєднанні з активною просвітницькою діяльністю та утвердженням української мови створює стійку матрицю національної самосвідомості. Перспективи подальших досліджень полягають у вивченні тривалої динаміки мовної трансформації та інтеграції новітнього героїчного епосу в загальноєвропейський культурний простір.