Фінансово-господарський механізм ліквідації зони затоплення Кременчуцького водосховища: порівняльний аналіз Золотоніського та Чигиринського районів (1956–1959 рр.)

Анотація

Метою дослідження є аналіз фінансово-господарського механізму ліквідації зони затоплення Кременчуцького водосховища. Окреме завдання полягає у виявленні його регіональних особливостей на прикладі Золотоніського та Чигиринського районів. Особливу увагу зосереджено на дослідженні процедур інвентаризації та оцінки майна, механізмів нарахування і виплати компенсацій, а також ролі адміністративного апарату у процесі примусового переселення населення.

Джерельну базу дослідження становлять архівні матеріали, звітна документація органів влади та нормативно-правові акти досліджуваного періоду. Методологічну основу склали порівняльний, кількісний та структурно-функціональний аналіз, що дозволило реконструювати практики реалізації компенсаційної політики, оцінити співвідношення між плановими показниками і фактичними виплатами, а також простежити особливості функціонування оціночних комісій у різних районах.

Встановлено, що компенсації покривали лише 30–40% вартості нового житла. Це зумовлювало фінансовий дефіцит і призводило до ускладнення будівництва. Виявлено, що механізм авансування, який передбачав виплату лише частини коштів на початковому етапі, обмежував ліквідність переселенців і ускладнював завершення будівництва. Порівняльний аналіз засвідчив як спільні тенденції, так і локальні відмінності у підходах до оцінки майна та виплат компенсацій у Золотоніському і Чигиринському районах. Доведено, що фінансова політика демонструвала інституційний пріоритет колективних форм господарювання над індивідуальними. Окрім того, встановлено значну частку адміністративних витрат та прояви формалізації у виконанні супутніх заходів, що супроводжувалися звітною інфляцією показників і розривом між задекларованими та фактичними результатами.

Узагальнення отриманих результатів дає підстави стверджувати, що фінансово-господарський механізм ліквідації зони затоплення функціонував у межах моделі радянської модернізації, орієнтованої на мінімізацію державних витрат за рахунок населення. Така модель спричинила системний розрив між плановими зобов’язаннями та їх реалізацією, що проявилося у недостатньому рівні компенсацій, нерівномірному розподілі ресурсів і обмеженій ефективності соціальної підтримки переселенців. Наслідком цього стали ускладнення відновлення житлових умов, посилення соціальної нерівності, а також супутні етичні та екологічні проблеми, пов’язані з реалізацією проєкту.