Житлова незахищеність внутрішньо переміщених осіб: соціально-філософський аспект

Анотація

Для пересічного громадянина України розуміння цінності власного житла є глибоко вкоріненим і багатовимірним. В мирний час своя оселя була захистом людини від економічних криз державного і світового рівня, індивідуальних матеріальних труднощів, простором повсякдення, відпочинку і сакральним місцем творення родинної історії. З початком війни мільйони людей стали вимушеними мігрантами і втратили свої домівки внаслідок руйнування житлового фонду чи відсутності доступу до житла у випадку окупації або розширення зони активних бойових дій. Механізми компенсацій існують, але мають суттєві недоліки: де-юре не розраховані на охоплення всіх ВПО, які втратили власне житло; де-факто демонструють складність реалізації і обмежену ефективність.

Метою статті є соціально-філософське осмислення житлової незахищеності внутрішньо переміщених осіб як чинника соціального виключення.

Встановлено, що житло сприймається не лише як приватна власність і матеріальний ресурс, а й як екзистенційна цінність, пов’язана з поняттями безпеки, стабільності, належності та ідентичності, соціального самоствердження та визнання. Втрата або нестабільність дому руйнує звичні соціальні зв’язки, унеможливлює довгострокове планування життя та поглиблює досвід соціальної й особистісної дезорієнтації. ВПО опиняються в ситуації, коли їхній соціальний статус визначається не лише фактом переміщення, а й обмеженим доступом до базових ресурсів, серед яких житло відіграє ключову роль. У випадку тривалої надскладності або відсутності перспектив кардинального вирішення житлової проблеми категорія «дім» перестає сприйматись як стабільний родинний або індивідуальний простір і набуває ознак тимчасового, негарантованого, чужого та фрагментованого середовища існування.

Стверджується, що в умовах тотальних змін у долях людей, які внаслідок війни вимушено стали ВПО, загальної невизначеності їхнього теперішнього і майбутнього, житлова незахищеність призводить до соціального виключення. Водночас житлова незахищеність ВПО, що триває роками, поглиблює стан соціальної нерівності, запускає ланцюгову реакцію соціально-економічних проблем, формує статус нових бідних, провокує спотворення соціальної приналежності. А також підштовхує до усвідомлення себе як зайвих людей в своїй державі, безхатченків із зареєстрованим місцем проживання і ключами.