Міжнародне становище Української Центральної Ради та її політика щодо Антанти

Анотація

У статті досліджується міжнародне становище Української Центральної Ради та особливості її політики щодо держав Антанти в 1917–1918 рр. Розглянуто дипломатичні контакти УЦР із Францією, Великою Британією, США та іншими союзними державами, а також реакцію Антанти на українське державотворення в умовах Першої світової війни та революційних подій у колишній Російській імперії. Особливу увагу приділено чинникам, що впливали на формування зовнішньополітичних рішень як з боку українського уряду, так і з боку держав Антанти.

Новизна дослідження полягає у комплексному аналізі взаємозв’язку між внутрішньополітичними процесами в УНР та позицією Антанти щодо українського питання, а також у виявленні ключових дипломатичних механізмів, які визначали характер цих відносин. У роботі акцентовано увагу на суперечностях між декларативною підтримкою принципу самовизначення народів і реальними геополітичними інтересами союзних держав.

Методологічну основу становлять принципи історизму, системності та об’єктивності, а також методи порівняльного аналізу, історико-генетичний і проблемно-хронологічний підходи. Використано аналіз дипломатичних документів, листування та мемуарних джерел, що дозволило відтворити цілісну картину міжнародних відносин УЦР.

У результаті встановлено, що політика Антанти щодо УНР визначалася передусім воєнно-стратегічними інтересами та прагненням зберегти єдиний східноєвропейський фронт проти Центральних держав, що обумовило її обмежене й непослідовне ставлення до української державності. Зі свого боку, дипломатичні зусилля Центральної Ради, попри активність, не змогли забезпечити міжнародного визнання через відсутність єдиної зовнішньополітичної стратегії та несприятливу міжнародну кон’юнктуру.