Нуклеарний хронотоп в українських відеоіграх: онтологія невидимого та символічні інваріанти катастрофи

Анотація

У статті здійснено філософський аналіз теми нуклеарного хронотопу в постапокаліптичних відеоіграх, створених українськими розробниками. Робота спрямована на всебічне тлумачення символіки ядерного як метафізичної категорії, довкола якої відбувається структурування відеоігрового простору й вибудовування системи символічних інваріантів (аномалій, випромінювань, невидимої енергії тощо), які відсилають до феномену радіаційної загрози. Методологія даного дослідження заснована на концепції «гіпероб’єктів» Т. Мортона, через яку можна розглянути радіацію як непідвладну розуму часопросторову сутність. Також в роботі використовується феноменологічний підхід М. Мерло-Понті, що дозволяє проаналізувати трансформацію чуттєвості гравця у віртуальному середовищі через інструменталізовані медіатори (дозиметри, детектори тощо)/. Додатково також використаний постколоніальний підхід, який дозволяє дослідити процес деконструкції радянських технократичних міфів. У дослідженні з’ясовані механізми, завдяки яким нуклеарний хронотоп в постапокаліптичних українських відеоіграх («S.T.A.L.K.E.R.», «Metro 2033», «Cryostasis», «You Are Empty», «Collapse») функціонує як універсальна матриця, яка утворює простір відчуження. Досліджено онтологічний статус гіпероб’єта «ядерного», який суттєвим чином впливає на правила та стратегії виживання у віртуальному світі відеогри, витісняючи людину (активного гравця, неігрового персонажа тощо) на периферію буття. Дослідження показує, що зруйнований простір постапокаліпсису діє як своєрідний палімпсест пам’яті: неконтрольована ядерна енергія символізує фінал модернізаційного проєкту та перехід до секулярної есхатології техніки. Таким чином нуклеарний інваріант можна сприймати як центральний феномен й ідейну вісь українського відеоігрового постапокаліпсису, яка позначає становище віртуального простору як хронотопу «після історії». Відбувається фіксування кризи антропоцентричності, віртуальний ігровий простір постапокаліпсису стає територією опрацювання травми Чорнобильської катастрофи, що постає тут як зразок універсального досвіду кінця цивілізації.