Трансформація підходів до викладання історії в умовах глобальних гуманітарних криз

Анотація

Метою статті є аналіз основних напрямів трансформації викладання історії в закладах вищої освіти в умовах глобальних гуманітарних криз, а також обґрунтування моделі кризово орієнтованої історичної освіти, спрямованої на формування критичного мислення, історичної свідомості та культурної резильєнтності здобувачів освіти. Методи. Дослідження ґрунтується на порівнянні моделей викладання історії до і після кризових подій. Використано синтез сучасних концепцій цифрової педагогіки, аналіз світового досвіду дистанційного й змішаного навчання та узагальнення напрацювань щодо впровадження мультимедійних і смарттехнологій в освітньому процесі. Міждисциплінарний аналіз дав змогу поєднати історико-педагогічний та соціокультурний аспекти кризових явищ. Результати. Доведено, що глобальні гуманітарні кризи ХХІ ст. зумовили структурні зміни університетської історичної освіти. Це виявилося в активній цифровізації навчання, перегляді методик викладання та посиленні ролі компетентнісного підходу. Пандемія COVID-19 та воєнні конфлікти пришвидшили перехід до дистанційного та змішаного форматів навчання, проте загострили проблему нерівного доступу до цифрових ресурсів і спричинили когнітивні й мотиваційні втрати здобувачів. Встановлено, що в кризових умовах історична освіта виконує ідентифікаційну, меморіальну, світоглядну, громадянську та резильєнтну функції, а також формує здатність здобувачів до критичного аналізу наративів і протидії гібридним загрозам. Обґрунтовано ефективність застосування інтерактивних практик, мультимедійних комплексів, цифрових платформ і смартінструментів як засобів забезпечення академічної якості навчання та розвитку історичного мислення. Висновки. Викладання історії в закладах вищої освіти в умовах глобальних гуманітарних криз потребує трансформації через інтеграцію цифрових технологій, мультиперспективного підходу та практик пам’яті. Це дасть змогу посилити гуманітарний складник вищої освіти як дієвий чинник соціальної стабілізації. За таких умов історична освіта постає стратегічним інструментом формування культурної резильєнтності та громадянської стійкості молоді.