Феноменологія письма і читання в контексті парадигм західної і східної філософії

Анотація

Мета. Стаття присвячена аналізу того, яким чином система письма, використовувана у відповідній культурі, може впливати на спосіб мислення, метафізику та епістемологію, яка домінує в цій культурі.

Метод. Пропонується компаративістський аналіз того, як існуюча система письма (і читання) проявляє себе в західних та східних парадигмах філософування; зокрема розглядаються як це відбувається в античній парадигмі (читання вголос в умовах полісної культури), сучасній сциєнтиській (вплив великої кількості друкованих текстів на формування сциєнтиського раціоналізму, аналіз проводиться на основі теорії М. Мак-Люена), китайській (взаємовідповідність між організмізмом традиційного китайського світобачення та особливостями читання ієрогліфічних текстів), а також, як спеціальний випадок, як це було представлено у вавилонській парадигмі (формування епістемологічної системи класифікацій на основі клинописного письма).

Результати. Система письма, яке використовувалося в античній та сучасній сциєнтиській культурах, є фонетичною, відмінності ж полягали в особливостях читання. Читання в часи античності, як і пізніше аж до нового часу, було читанням уголос. Відповідно, письмо виступало лише «слідом» голосу, а голос виступав голосом самого буття, самої реальності. Письмо було вторинним щодо голосу і, відповідно, не передбачало розділових знаків чи пробілів між словами. Останні з’являються у Новий час, тобто при переході до сциєнтиської парадигми, яка спирається на суб’єкт-об’єктну дихотомію, що фактично урівнює голос і письмо, а відповідно фонетичний та ідеографічний способи письма. Китайське ієрогліфічне письмо поєднує елементи першого і другого, що породжує можливості різного прочитання і, як наслідок, конкретний смисл визначається загальним контекстом тексту. Останнє демонструє паралель до організмічного способу світобачення традиційної китайської культури. Нарешті, шумеро-вавилонська культура віддавала пріоритет саме писемним репрезентаціям, відповідно, речі зовнішнього світу класифікувалися не за своїми ознаками, а за нюансами клинописних ідеограм для їх позначення.