Використання віртуальної реальності в музейній справі як інструмент популяризації культурної спадщини України

Анотація

Актуальність дослідження зумовлена активним пошуком нових форм представлення культурної спадщини України в умовах цифровізації та обмеженого фізичного доступу до музейних ресурсів. Традиційні підходи до музейної комунікації поступово втрачають ефективність, що актуалізує впровадження інноваційних технологій, зокрема технологій віртуальної реальності (VR, від англ. virtual reality), як інструменту залучення аудиторії та розширення можливостей інтерпретації культурного контенту. З огляду на це особливого значення зазначена проблематика набуває в умовах воєнного стану, коли збереження та популяризація національної культурної спадщини потребує нових підходів і технологічних рішень.

Мета дослідження полягає в аналізі особливостей використання VR-технологій у музейній справі України та визначенні їх потенціалу як інструменту популяризації культурної спадщини. У межах дослідження зосереджено увагу на виявленні напрямів застосування VR, оцінці їхнього впливу на сприйняття музейного контенту, а також визначенні основних переваг і обмежень їх використання.

Методи дослідження. Методологічну основу роботи становить системний підхід до аналізу цифрових трансформацій у сфері музейної діяльності. Застосовано методи аналізу та узагальнення наукових джерел, порівняльний аналіз традиційних і цифрових форматів музейної комунікації, а також елементи концептуального моделювання для визначення ролі VR у структурі сучасного музейного середовища.

Результати дослідження. Встановлено, що використання VR сприяє підвищенню рівня залученості відвідувачів, розширює доступ до культурних об’єктів та забезпечує нові форми взаємодії з експозиціями. Виявлено, що VR-технології уможливлюють реконструкцію втрачених або недоступних об’єктів культурної спадщини, створення інтерактивних середовищ і формування індивідуалізованого досвіду сприйняття. Показано, що інтеграція таких технологій у музейну практику сприяє модернізації комунікаційних стратегій та підвищенню конкурентоспроможності культурних інституцій. Крім того, визначено низку обмежень, пов’язаних із технічним забезпеченням, фінансовими витратами та рівнем цифрової підготовки персоналу.

Висновки. Обґрунтовано, що VR є ефективним інструментом популяризації культурної спадщини України, який забезпечує трансформацію традиційної музейної діяльності у напрямі інтерактивності, доступності та технологічної інноваційності. Доведено, що подальший розвиток цього напряму потребує системного підходу до впровадження цифрових технологій, вдосконалення інфраструктури та підвищення цифрових компетентностей фахівців. Отримані результати можуть бути використані під час розроблення стратегій цифровізації музейної сфери та формування нових моделей культурної комунікації.