Етика публічного мовлення протестантських пасторів під час війни

Анотація

Повномасштабна військова агресія спричинила докорінну зміну комунікативної ролі протестантських лідерів, змусивши їх вийти за межі традиційного соціального ескапізму та звернутися до критичних питань національного спротиву, справедливості та подолання колективної травми. Публічне мовлення пасторів перетворилося на перформативний акт екзистенційного свідчення, що виконує роль потужного фактора національної стійкості та етичної легітимації боротьби українського суспільства проти загарбників. У статті здійснено комплексний аналіз докорінної трансформації публічного мовлення протестантських пасторів в Україні під впливом повномасштабної російської агресії. Досліджено парадигмальний перехід від довоєнної моделі аполітичності, соціального ескапізму та суворого пацифізму до концепції «цілісної місії», де релігійне слово стає інструментом національної стійкості та етичної легітимації спротиву.Використовуючи комунікативно-філософський інструментарій та етику відповідальності Еммануеля Левінаса, автор розкриває еволюцію пасторського дискурсу: від «теології комфорту» до «живої теології», що формується в горнилі страждань. У роботі висвітлено появу нових тематичних центрів «теології після Бучі», ламенту (біблійного плачу), справедливого миру та активного волонтерства. Особливу увагу приділено процесам українізації релігійного простору, остаточному розриву з ідеологією «русского міра» та ролі цифрових медіа у розширенні суспільного впливу церкви. Зроблено висновок, що сучасне пасторське слово трансформувалося у потужний фактор смислотворення, який допомагає суспільству долати екзистенційний страх і зберігати людяність в умовах тотальної війни.