Історія меморіального та похоронного служіння у військовому капеланстві періоду суверенної України

Анотація

В умовах тривалої та виснажливої російсько-української війни проблема гідного вшанування полеглих захисників набула безпрецедентного екзистенційного, суспільного та державотворчого значення. Військове капеланство відіграє незамінну роль у формуванні нових комеморативних практик, забезпечуючи складний історичний перехід від пострадянських знеособлених традицій до національно та релігійно орієнтованого ритуалу. У статті здійснено комплексний аналіз історичної еволюції меморіального та похоронного служіння у військовому капеланстві України в період від відновлення незалежності до сучасного етапу повномасштабної війни. Досліджено складний процес трансформації комеморативних практик, а саме від пострадянських секулярних традицій до формування автентичного національно-релігійного ритуалу, що базується на архетипах козацької доби та Армії УНР. У дослідженні обґрунтовано періодизацію становлення капеланської служби, виокремлюючи шлях від епізодичних волонтерських ініціатив до повної державної інституціоналізації після ухвалення Закону України «Про Службу військового капеланства» у 2021 році. Особливу увагу приділено ролі капелана як «фасилітатора горя» та гаранта збереження людської гідності воїна, що є критичним фактором підтримки бойового духу армії та морально-психологічної стійкості суспільства. У роботі висвітлено значення таких знакових обʼєктів, як Зала памʼяті МОУ та Національне військове меморіальне кладовище, у процесах деколонізації культури памʼяті та сакралізації жертовного подвигу захисників,,. Обґрунтовано, що сучасне меморіальне служіння є потужним інструментом соціальної легітимації військової жертви та формування єдиної політичної нації через спільне проживання екзистенційного досвіду втрати. Таким чином, діяльність капеланів є запорукою того, що подвиг українського воїна завжди матиме високий духовний вимір, а нація черпатиме в ньому сили для здобуття Перемоги.