Декомунізація та деколонізація Київського метрополітену: політика пам’яті та трансформація міського простору

Анотація

Актуальність дослідження зумовлена необхідністю вивчення процесу декомунізації та деколонізації Київського метрополітену як важливої складової політики пам’яті та трансформації міського простору. Метою роботи є аналіз художньо-архітектурної та топонімічної символіки станцій метро радянського періоду, оцінка ефективності заходів формування сучасної національної ідентичності через громадську залученість та архітектурні зміни. Методологія дослідження ґрунтується на міждисциплінарному підході, що поєднує історичний, культурологічний та урбаністичний ракурси. Завдяки використанню історико-генетичного методу вдалося простежити трансформацію ідеологічного та художньо-естетичного простору Київського метрополітену 1960–1980-х рр. Порівняльно-історичний метод дав змогу дослідити зміни, що відбулися у процесі декомунізації та деколонізації. Елементи дискурс-аналізу застосовано для дослідження політики пам’яті, відображеної у топоніміці станцій і символічному оформленні метрополітену. Також використано метод аналізу візуальних джерел (архітектурно-художнього оформлення станцій, декоративних панно, мозаїк, символіки), що дає змогу розглядати метрополітен як важливий текст міського простору та носій ідеологічних смислів. За результатами дослідження встановлено, що топонімічні зміни відбуваються швидше за трансформацію художньо-архітектурного середовища, а повне усунення радянської символіки з простору міста ускладнюється технічними та фінансовими обмеженнями. Водночас активна участь громадськості, митців і фахівців сприяє прозорості рішень і формуванню суспільного консенсусу щодо деколонізації. Маскування та консервація радянських елементів, демонтаж або перевстановлення мозаїк і барельєфів є основними практиками, що дають змогу поєднувати очищення публічного простору від ідеологічних маркерів із збереженням художньої цінності. У висновках доведено, що Київський метрополітен виступає простором політики пам’яті, де радянське минуле поступово переосмислюється, а декомунізація та деколонізація стають інструментами формування сучасної української національної ідентичності, що поєднує історичну свідомість, естетичну цінність та громадську залученість для трансформації міського середовища.

Подальші дослідження можуть охоплювати інші станції Київського метрополітену, оцінювати різні методи декомунізації та їхній вплив на громадську свідомість. Перспективним є вивчення ролі громадянського суспільства та митців у формуванні нових символів і топонімів, а також розробка стратегій поєднання очищення публічного простору з охороною художньо-архітектурної спадщини. Результати таких досліджень сприятимуть формуванню культури пам’яті та сучасної національної ідентичності.