Медіатизація війни: durée, пам'ять, травма

Анотація

Метою цього дослідження є концептуалізувати процеси медіатизації війни в умовах повномасштабного російського вторгнення в Україну на основі культурфілософських рефлексій над цифровими медіарепрезентаціями травмуючих свідчень у колективній пам'яті. Методологічною стратегією аналізу є інтердисциплінарний підхід у концептуальних контурах Media Studies, Memory Studies і War Studies на перетині декількох галузей гуманітаристики: філософії часу, студій цифрової памʼяті та забуття, дослідження колективної травми та етики медіарепрезентації воєнних подій. Ключові результати дослідження, що визначають його наукову новизну, полягають у наступному. Нами розкрито роль медіа як “деформаційних лінз” у процесі формування колективної медіапамʼяті про війну, що триває “у прямому етері” і залишає цифрові медіасвідчення в режимі real time, а саме: 1) виявлено характерні особливості процесу медіатизації повномасштабної російсько-української війни (нелінійність, множинність, фрагментарність, персоналізованість, фрактальність, гіпертекстуальність); 2) запропоновано дефініцію поняття “травмованої війною медіапамʼяті” на основі концепцій “медіапамʼяті” Ендрю Госкінса і “колективної травми” Джеффрі Александера; 3) показано, що аналітичною рамкою для розуміння мнемонічного виміру незавершеної війни може слугувати бергсонівська концепція “плинності” субʼєктивного часу (durée), на основі якої до наукового обігу введено концепт “контемпоральної медіапамʼяті”; 4) базуючись на розгляді алгоритмів і форматів медіаплатформ, ми окреслили особливості переходу живих спогадів у цифровий простір у процесі медіатизації війни як подолання межі між індивідуальною та колективною памʼяттю. Головним висновком дослідження є обґрунтування однієї з найважливіших функцій медіатизованої памʼяті про повномасштабну російсько-українську війну в майбутньому: виконувати роль гаранта неповторення минулого.