Специфіка української позитивістської традиції через призму філософських поглядів Івана Франка

Анотація

Актуальність дослідження зумовлена необхідністю переосмислення позитивістських основ української філософської традиції кінця ХІХ – початку ХХ століття через призму філософських рецепцій  творчості Івана Франка. Мета роботи полягає в комплексному аналізі позитивістської методології в епістемологічних поглядах українського мислителя та виявленні специфіки українського позитивізму як оригінального філософського феномену. У дослідженні застосовано методи історико-філософського аналізу, компаративістики, герменевтичної інтерпретації текстів, епістемологічної реконструкції та критичного аналізу філософських концепцій.

Було досліджено вплив ідей Огюста Конта, Джона Стюарта Мілля та Герберта Спенсера на формування епістемологічних поглядів Івана Франка та особливості рецепції європейського позитивізму в українській інтелектуальній традиції. Було проаналізовано франківське розуміння природи наукового знання, співвідношення емпіричного і теоретичного компонентів пізнання, концепцію наукової істини, підходи до індуктивного методу та логіки наукового дослідження. Було встановлено, що позитивістська методологія Франка становила оригінальний синтез європейської філософії науки з потребами українського інтелектуального та національного відродження, поєднуючи методологічний раціоналізм із соціальним активізмом та національно-визвольними прагненнями. Було виявлено елементи наукового реалізму та інструменталізму в епістемологічних поглядах мислителя та обґрунтовано його критичне ставлення до крайнощів позитивізму, зокрема фізикалістських редукцій у гуманітарному знанні.

Результати дослідження можуть бути використані викладачами вищих навчальних закладів у курсах з історії української філософії, епістемології та філософії науки, а також дослідниками для подальшого вивчення позитивістської традиції в українській філософській думці.