Феномен діяльності римо-католицького ордену Пресвятої Трійці (тринітаріїв) на теренах Волині: ґенеза, осередки, соціокультурні наслідки (кінець ХVІІ – перша третина ХІХ ст.)

Анотація

Мета наукової розвідки полягає в дослідженні чинників заснування, специфіки діяльності та значимості соціокультурних надбань осередків римо-католицького ордену тринітаріїв на землях Волині впродовж кінця ХVІІ – першої третини ХІХ ст. Наукова новизна. Стаття є спробою узагальнення й осмислення фактологічного матеріалу стосовно місійної праці римо-католицького ордену Пресвятої Трійці (тринітаріїв) на Волині впродовж кінця ХVІІ – першої третини ХІХ ст., зокрема, з’ясовано історико-культурні чинники появи цього чернечого згромадження в краї, окреслено мережу осередків, а також охарактеризовано його найбільш вагомі соціогуманітарні здобутки. Методи. В основу дослідження покладено  концептуальний аналіз архівних документів та інтелектуальних напрацювань, здійснених науковцями Польщі й України. На етапі архівного пошуку застосовані методи наукової евристики, аналізу, синтезу, порівняльний описовий, класифікації і критики джерел. Водночас у процесі збору, систематизації й опанування матеріалів дослідження застосовані комплексний, структурний, а також індуктивний методи, які стали взаємодоповнювальними в реалізації авторського задуму. Висновки. Виявлено, що римо-католицький орден Пресвятої Трійці (тринітаріїв) з’явився на теренах Речі Посполитої, а отже і Волині, наприкінці ХVІІ ст. у розпал польсько-турецьких воєн. Оскільки  провідним напрямом діяльності цієї чернечої спільноти було звільнення через викуп християнських бранців із мусульманського полону, то її поява є цілком закономірною: саме тоді відчувалася гостра потреба у визволенні польських шляхтичів із турецької неволі. Окреслено, що на Волині за ініціативи польських магнатів було фундовано 7 осередків отців-тринітаріїв, що складало приблизно 1/5 від загальної кількості їх чернечих осідків у межах Речі Посполитої, а саме в Берестечку (1690 р.), Луцьку (1717 р.), Шумбарі (1727 р.), Горохові (1730 р.), Хотині, Теофіполі (1741 р.) і Кременці (1762 р.). Доведено, що соціогуманітарна діяльність ченців римо-католицького ордену Пресвятої Трійці реалізувалася через широку програму християнського служіння ближньому й ґрунтувалася на кращих здобутках тогочасної європейської науки і культури. Акцентовано, що одним із виявів цього стала царина сакрального мистецтва, зокрема творчий доробок видатного художника-тринітарія Йозефа Прехтля є яскравим прикладом укорінення у вітчизняний художній ґрунт мистецьких візій західноєвропейського бароко.