Вітальний вимір жіночості в часи соціальних криз Метамодерну

Анотація

Метою дослідження є філософське переосмислення феномену жіночості в умовах соціальних криз Метамодерну, зокрема в контексті російсько-української війни, крізь призму її вітального виміру. Завданням є розмежування понять «гендер» і «жіночість», обґрунтування вітальності як провідної характеристики жіночості в кризові періоди, аналіз ризиків її викривлення та формування моделі вітальної резильєнтності. Методологічною основою є феноменологічний, герменевтичний, архетипний і культурно-філософський підходи. Застосовано принцип метамодерної осциляції для інтеграції модерних і постмодерних інтерпретацій жіночості, а також порівняльний аналіз понять «гендер» і «жіночість» із залученням архетипної теорії та філософії тілесності. Результати. Доведено, що жіночість не зводиться до соціальної ролі, а постає як феноменологічно пережитий і культурно-онтологічний спосіб буття, пов’язаний із тілесністю, емпатією та здатністю до відновлення. Вітальність визначено ключовою характеристикою жіночості в умовах потрясінь, оскільки вона забезпечує трансформацію травматичного досвіду в нові форми сенсу й солідарності та актуалізує міфологічну свідомість як інтегративний ресурс. Виявлено ризики викривлення вітальності: романтизація жертви, телесна об’єктивація, емоційне виснаження, гіпертрофію турботи та запропоновано модель вітальної резильєнтності з екзистенційним, психоемоційним, тілесним, соціокультурним і духовним компонентами. Висновки. У метамодерній парадигмі жіночість постає як динамічний принцип інтеграції протилежностей  між тілесністю і духовністю, травмою і надією, приватним і публічним. Її вітальний вимір є онтологічно значущою культуротворчою силою, що забезпечує життєстійкість особистості й спільноти та формує метамодерну модель резильєнтності.