Внесок гетьманів України у розвиток православної церкви України у ХVІІ – ХVІІІ століттях

Анотація

Актуальність теми дослідження визначається багатьма факторами і чинниками – політичного, ідейного, культурного, духовного та світоглядного характеру. У час правління гетьманів у період нової історії України (від Петра Конашевича-Сагайдачного до Івана Мазепи) Українська Православна Церква з центром Митрополії у м. Києві (у духовній єдності з Вселенським патріархатом) обіймала важливі лакуни – від духовної, культурної та ідеологічної складової до практичних соціальних функцій. Надалі її функції, в сенсі національного розвою, були обмежені політичними та ідеологічними рамками, які, в свою чергу, визначалися політикою тих держав, до складу яких надалі увійдуть розділенні та окуповані українські землі у ХVІІІ – ХХ століття, у першу чергу, Російської імперії (1721–1917) та срср (1922–1991), в яких вже анексована Московією (1721) Українська Православна Церква стає структурним підрозділом Російської Православної Церкви, що проводила московську державну імперську політику та ідеологію. Сьогодні залишки цього імперства проявилися у вигляді сучасного московського неоімперства, що його генерує, впроваджує і підтримує сьогоднішнє політичне керівництво ерефії та Московського патріархату. У період сучасної російсько-української гібридної війни – з 20 лютого 2014 року, і повномасштабного російського військового вторгнення – з 24 лютого 2022 року, зокрема, Російська Православна Церква практично втратила свій вплив на теренах сучасної України, хоча і надалі залишається однією з найбільш структурованих релігійних організацій в нашій державі, що проповідує антиукраїнську ворожу ідеологію «русского міра». Поряд з цим, об’єднана і проголошена (15.12.2018) Помісна Автокефальна Українська Православна Церква України (Православна Церква України), що розпочала свій історичний шлях до проголошення своєї автокефалії ще з часів Української Народної Республіки (1917–1921), який увінчався успіхом отримання Томосу про свою церковну незалежність (05-06.01.2019), на сьогодні стала основою духовної і національної єдності українського народу, зокрема, в умовах російсько-української війни (2014 – 2025). Її духовенство та вірні невтомно працюють на фронті і в тилу як військові капелани та волонтери, як провідники української національної ідеї та духовності.  

Метою дослідження є опис історичних фактів, які висвітлюють співвідносини українських гетьманів та Православної Церкви у час гетьманського правління в Україні, починаючи від діяльності Петра Конашевича-Сагайдачного до Івана Мазепи у період початку XVII – початку XVIII століть. Методологія дослідження базується на досягненнях, здійснених у галузі богослов’я, філософії (філософія релігії), релігієзнавства, соціології релігії, культурології, історії, історії релігії та політології. Основними принципами, які відносяться до цієї методології, є: об`єктивності, історизму, системності, комплексності та всебічності. Зокрема, у богослов’ї застосовуються наступні методи: екзегетичний, історичний, порівняльного богослов’я. У сфері релігієзнавства застосовуються наступні методи: діалектичний, феноменологічний та ґерменевтичний. У царині соціології релігії використовуються наступні методи (які є придатними для даного дослідження): крос-культурний порівняльний аналіз, контент-аналіз та аналіз письмових джерел й історичних документів. З точки зору християнського богослов'я, у православ'ї головним джерелом богослов'я є Святе Писання і Святе Передання; при цьому Святе Писання (Біблія) є найважливішою формою (частиною) Святого Передання. Також важливим у цьому аспекті є Катехизис «Православне сповідання кафоличної й апостольської Церкви Східної» святителя Петра Могили (1596-1647), Митрополита Київського, Галицького і всієї Русі (1633-1647), екзарха Константинопольського патріархату (1633-1647). Висновки з дослідження викладені у наступних положеннях: 1. У часи правління гетьманів України склалися тісні стосунки між гетьманською державою (у різні періоди її існування, з початку ХVII – початку XVIII століть) та Українською Православною Церквою з центром Митрополії у Києві (у духовній єдності з Вселенським патріархатом). 2. Гетьмани України (від Петра Конашевича-Сагайдачного до Івана Мазепи) докладали значних зусиль у напрямі збереження та розбудови національної церкви в різних напрямах: через відродження єпископської ієрархії, діяльність православних братств, через підтримку православної богословської освіти, через збереження, розбудову, заснування нових і подальшу підтримку православних храмів та монастирів, книгодрукування богословської літератури, через відзначення християнських православних свят, через комплексне упровадження і підтримку православних обрядів, традицій, символів та ритуалів тощо.