Місто як об’єкт нової соціальної історії: методологічні підходи до дослідження

Анотація

Мета. Метою статті є аналіз методологічних підходів до вивчення міста в межах нової соціальної історії та історичної урбаністики, а також виявлення того, як зміна наукових парадигм вплинула на розуміння міста як соціального, культурного й просторового феномена.Методи. Дослідження ґрунтується на міждисциплінарному підході, що поєднує методи соціальної історії, історичної урбаністики, мікроісторії та соціології міста. Застосовано методи критичного аналізу наукових концепцій, порівняльний аналіз, а також елементи історико-типологічного та мікроаналітичного підходів. Особливу увагу приділено методологічним напрацюванням Чиказької школи, нової локальної історії та історії повсякденності. Результати. У статті показано, що формування історичної урбаністики відбувалося на перетині різних гуманітарних і соціальних дисциплін, що зумовило її еклектичний, але продуктивний характер. Доведено, що перехід від макроісторичних моделей до мікроісторичних і повсякденних практик дозволив по-новому осмислити місто як простір соціальних взаємодій. Проаналізовано основні теоретичні підходи до вивчення міського простору — від екологічних і зональних моделей до концепцій ментальних карт, урбанізму як способу життя та критичних теорій простору. Висновки. Зроблено висновок, що сучасні дослідження міста неможливі без міждисциплінарної методології, яка дозволяє розглядати місто як складний історико-культурний і соціально-економічний процес. Нова соціальна історія та мікроісторичні підходи сприяють переходу від абстрактних схем до аналізу реального досвіду мешканців міста, що відкриває нові перспективи для історичних досліджень урбанізації.