Вітчизняна історіографія процесів національно-культурного відродження доби Української революції 1917–1921 років

Анотація

Українська революція 1917–1921 років стала епохальною подією, відзначившись відновленням української державності, попри внутрішні суперечності. Національно-культурне відродження, що охопило освіту, науку, мистецтво, пресу та видавничу справу, відіграло ключову роль у державотворенні.

Стаття присвячена комплексному аналізу історіографії національно-культурного відродження в Україні в період Української революції 1917–1921 років. Розглянуто наукові праці, що висвітлюють розвиток освіти, науки, преси, мистецтва та культури в контексті національного державотворення.

Наукова новизна полягає в цілісному огляді та аналізі праць про національно-культурне відродження доби Української революції, зокрема освіти, науки, преси, мистецтва.

Стаття аналізує історіографію національно-культурного відродження, виділяючи три основні напрями: українську діаспорну, радянську та сучасну українську історіографію. Дослідження української діаспори, представлені працями В. Винниченка, П. Христюка та ін., відображають національно-культурну політику урядів, але мають ознаки суб’єктивізму. Однак ці роботи несли на собі певний відбиток політичних переконань авторів і тому страждали на суб’єктивізм.

Радянська історіографія розглядала національно-культурне відродження крізь призму класової боротьби, применшуючи національні аспекти. У 1920-х – на початку 1930-х років досліджувалися літературно-мистецькі процеси, але згодом вивчення ролі інтелігенції було призупинено.

Сучасна українська історіографія прагне об’єктивно дослідити ці процеси. Особлива увага приділяється діяльності «Просвіт», реформуванню освіти, створенню університетів, розвитку преси та видавничої справи. Праці Д. Розовика, О. Хомякової, В. Купрійчука та ін. розкривають різні аспекти культурного будівництва.

У висновках підкреслено значення революції для національного самовизначення та культурного розвитку, внесок відродження у формування ідентичності та консолідацію суспільства. Огляд історіографії засвідчує висвітлення окремих аспектів, таких як розвиток громадянського суспільства, діяльність організацій, відновлення преси, становлення освіти. Особливо наголошується на ролі «Просвіт» у формуванні національної свідомості. Запропоновано досліджувати регіональні особливості національно-культурного розвитку.